Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Директор музею вияснив, що статуетка із грабіжницьких розкопок так званих скарбошукачів і що в тому похованні було знайдено золоте намисто з дрібних намистин і три кільця, зігнуті з товстого дроту. Згодом Гошкевич провів дообстеження кургану і вияснив, що під невисоким насипом було зроблено всього лише одне поховання. В могилі виявилися бронзові наконечники стріл, перстень, статуетка собаки, що біжить, прикріплена на товстій вигнутій пластині, камінні пращі, глиняні кільця для веретена, що незмінно супроводжують жіночі поховання, античний глечик із сірої глини і сердолікові, глиняні та пастові буси. Знайшли ще одне золоте кільце і золоту лунницю, прикрашену трикутником із зерні, що входило до намиста.

Але найважливішою знахідкою були уламки бронзового диску дзеркала – це, власне, була ручка дзеркала, верхній обід якого прикрашала фігурка собаки, яка бігла, виконана в тому ж стилі, що й собака на статуетці богині. Ясно було, що дзеркало (це було вочевидь т. зв. «всевидяще око», у якому богиня чи жриця роздивлялася людські долі) з херсонського кургану – видатний твір йонійської художньої школи і було найдавнішим витвором грецьких майстрів у скіфському кургані початку V ст. до н. е.

Бронзові (залізні) дзеркала з добре відшліфованою поверхнею археологи знаходять майже у всіх жіночих похованнях – без дзеркала скіф’янку не відпускали у світ предків, адже без дзеркала скіф’янку й уявити неможливо. І це багато про що говорить.

Покривала (неодмінна деталь скіфського жіночого вбрання) були зазвичай різнобарвними і горіли в степу всіма кольорами, і тому жінку видно було здалеку. Але таким було здебільшого вихідне вбрання, парадне, а щоденно в побуті, в суєті суєт жінки (якщо тільки вони не цариці і не із знатних) одягалися простіше – вицвілі кохтини й такі ж плаття чи сукні, такі ж шаровари (дуже зручні, коли крутишся щодень по господарству), на голові замість хустки здебільшого просто шматок тканини. Парадний жіночий головний убір вартий того, аби на ньому зупинитися окремо. Наприкінці польового сезону 1964 року археологи розкопували курган біля с. Ілічевого і в ньому виявили шість поховань бронзового віку. В центрі вцілів кам’яний ящик, частково, правда, знищений бліндажем часів Другої світової війни, за всіма ознаками – скіфське поховання. Там і було знайдено якийсь незнаний золотий предмет вагою в 300 г! Спершу здалося, що то якась посудина. При детальному обстеженні всередині виявилася шийна гривна і більше десятка золотих пластин різного розміру. Згодом реставраторам вдалося відновити предмет – знахідка відтворилася у вигляді усіченого конуса з отвором у плоскій вершині. Було висловлено слушну думку, що це частина складного головного убору скіф’янки. Масивна річ була прикріплена на металевому стержні.

Від холодів до холодів скіф’янки ходили босоніж, і п’яти їхні та підошви за літо так грубіли, що були невразливими. (Траплялося, що скіф’янки затоптували змію, і та не здатна була навіть прокусити ороговілу підошву своєї убивці).

Щодо прикрас скіфи теж різко різнилися. У бідних – які коштовності! Простесеньке скляне чи кам’яне намистечко, бронзові сережки, залізний (якщо він ще був) браслет, а ось в можних одяг прикрашали десятки й десятки золотих бляшок. Так, наприклад, на платті цариці з Куль-Обського кургану знайдено було 474[40] золоті бляшки загальною вагою в 1,43 кг! Щоправда, одяг з такою кількістю золотих бляшок, напевне ж, одягали рідко, лише у виняткових випадках, на святах чи коли цариця «представлялася» підданим, а також на смерть – для подорожі в потойбічний світ. (Не відстав – варто зазначити – від своєї жони-цариці і її чоловік-цар, котрий був похований в одному з нею кургані (хоча, мабуть, навпаки, цариця була похована в одному кургані з царем): масивна золота гривна на його шиї затягнула аж на 460 г. Додайте сюди ще й 266 золотих бляшок загальною вагою в 955 г, що прикрашали його одяг, обкладений золотом, горит, зброю тощо).

Як жінки, так і чоловіки любили носити різноманітні прикраси, більшість з яких мала значення оберегів. Це найрізноманітніші медальйони із зображенням богинь, зокрема й грецької Артеміди – такий медальйон чудової роботи знайдено в Неаполі Скіфському. Серед популярних медальйонів неодмінно був медальйон із зображенням Праматері – змієногої богині, напівжінки-напівзмії Апі. Взагалі, до теми мовлячи, змієнога богиня – як і грифон, що терзає жертву, – була широко поширена і в інших країнах. У Європі, особливо в часи раннього середньовіччя, тож можна сказати, що образ цей носив інтернаціональний характер, але у скіфів зображення змієногої богині було особливо популярним і шанованим. Як, наприклад, «берегиня» в давньоруському фольклорі, що зображувалася у вигляді повітряної діви, яка оберігала людей від упирів. Слов’яни вважали, що берегині живуть побіля жител і оберігають їх і їхніх мешканців від злих духів. Таку роль скіфи відводили своїй прародительці, змієногій богині, напівдіві-напівзмії, яка й берегла їх щодень і щомиті. Тож і пластини із зображенням змієногої богині були улюбленим сюжетом народного мистецтва.

Особливо скіф’янки любили буси – кам’яні і скляні (скляні у ті часи високо цінувалися і вважалися ледь чи не скарбом), браслети, згадувані серги, зроблені як місцевими умільцями, так і привозні. Звичними у рядових кочівників були серги у вигляді порожнього конуса, з’єднані основою на невеликій вигнутій дротині, або у вигляді порожнього конуса з дротиною, закріпленою зсередини. Поясні гачки були із зображенням звірів – т. зв.