Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

і таким красуням, як я, треба в люлю. — Шериф захихотів, а що ніхто його не підтримав, то знову знітився. Втім, зі сцени він спустився і пішов тиснути руки з ентузіазмом священика, якому нарешті пощастило обвінчати парочку впертюхів після тривалих і буремних залицянь.

9

Коли вони вийшли надвір, місяць уже сховався і небо на обрії над Чистим морем світлішало.

— Гадаю, ми ще зустрінемося, сей, — сказав Джонас.

— Гадаю, так, — сказав Роланд і блискавкою злетів на коня.

10

Великі мисливці за трунами мешкали в хатині сторожа за милю на південь від Будинку-на-набережній (і за п’ять миль від самого міста).

На півдорозі Джонас зупинився за поворотом дороги. Земля тут крутим кам’янистим схилом спускалася до моря, над яким уже світало.

— Злазьте з коня, містере, — сказав він, дивлячись на Діпейпа.

— Джонасе… Джонасе, я…

— Злазь з коня.

Нервово кусаючи губи, Діпейп покірно зліз.

— Знімай окуляри.

— Нащо, Джонасе? Я не…

— Якщо хочеш, щоб вони розбилися, діло твоє. Особисто мені начхати.

Ще сильніше кусаючи губи, Діпейп ледве встиг зняти окуляри в золотій оправі, як Джонас зі страшною силою вдарив його у голову. Скрикнувши від болю, Діпейп упав і покотився до урвища. Джонас погнав коня вперед, зіскочив і блискавично вхопив Діпейпа за сорочку, перш ніж той встиг звалитися в прірву. Він глибоко втягнув у себе повітря, вдихаючи запах живиці й Діпейпового поту.

— Дарма я тебе впіймав. Ти хоч знаєш, якого лиха накоїв?

— Я… Джонасе… я не хотів… просто хотів трішки розважитися… як нам було знати, що вони…

Дуже повільно Джонасова рука відпустила сорочку — він збагнув сенс останньої фрази Діпейпової балаканини. Звідкіля їм було знати. Сказано безграмотно, проте точно. І якби не той вечір, вони б і далі ні сном, ні духом не відали. З цієї точки зору Діпейп навіть зробив їм послугу. Знайомий диявол кращий за незнайомого. Та все одно підуть чутки і люди братимуть їх на кпини. Та, може, навіть це зіграє їм на користь. Сміятися перестануть, коли настане час.

— Джонасе, благаю прощення.

— Стули пельку, — сказав Джонас. Невдовзі на сході зажевріють перші промені сонця, і в цьому світі, сповненому смутку і скорбот, почнеться новий день. — Я не скину тебе в прірву, бо в такому разі нам із Клаєм теж довелося б стрибнути. Ці хлопці обставили нас так само, як і тебе, га?

Діпейп хотів було погодитися, але потім передумав, вирішивши, що за тих обставин це надто небезпечно. Тож розважливо промовчав.

— Спускайся до нас, Клаю.

Клай зліз із жеребця.

— Присядь-но.

Усі троє сіли навпочіпки, п’ятами догори. Джонас висмикнув пагінець трави і затис його в зубах.

— Нас запевнили, що це діти з Альянсу, і в нас не було причин не вірити. Хлопчики нашкодили, от їх і відправили подалі, до Меджису, сонної баронії на березі Чистого моря, приставивши їх до якоїсь непотрібної роботи, яка на три чверті складається з покарання. Хіба не так нам усе описали?

Його напарники кивнули.

— І після того, що сталося сьогодні ввечері, ви досі в це вірите?

Діпейп похитав головою. Клай теж.

— Може, вони й багаті хлопчиська, але на цьому вся правдоподібність закінчується, — сказав Діпейп. — Те, як вони сьогодні поводилися… вони були як… — він затнувся, бо ідея, що спала йому на думку, була надто абсурдною, щоб у неї повірити.

Замість нього думку закінчив Джонас.

— Вони діяли як стрільці.

Запала тиша. Ні Діпейп, ні Рейнолдз не мовили ні слова. І лише згодом Клай Рейнолдз сказав:

— Вони ще надто зелені, Елдреде. Це ж діти.

— Діти дітьми, а цілком можуть бути учнями. Саме це ми і з’ясуємо, — він повернувся до Діпейпа. — А тобі, хлопчику, не завадить проїхатися.

— Ееее, Джонасе!..

— Жоден з нас особливою славою себе не вкрив, але це через тебе, йолопе, заварилася вся каша. — Він гнівно зиркнув на Діпейпа, але той втупився поглядом у землю. — Ти поїдеш слідом за ними, Рою, і розпитуватимеш їх доти, доки в тебе на руках не будуть відповіді, що вдовольнять мою цікавість. Ми з Клаєм будемо чекати. І спостерігати. Можеш пограти з ними в Замки, якщо схочеш. Коли я відчую, що минуло достатньо часу, аби ми могли трохи попідглядати, не ризикуючи, що нас викриють, то ми це зробимо. Можливо.

Він перекусив стебло травинки, що стирчала в нього з рота, і більша частина впала на землю йому між чобітьми.

— Знаєш, чому я потис йому руку? Потис руку тому клятому Деаборну? Бо не можна розгойдувати човна, хлопці. Особливо на підході до гавані. Латіґо і ті люди, на яких ми чекаємо, невдовзі прибудуть. Але поки їх тут нема, нам треба сидіти тихо і не витикатися. Скажу вам тільки одне: той, хто приставив ножа Елдреду Джонасу до спини, довго не проживе. А тепер слухай, Рою. І не змушуй мене повторювати двічі.

Нахилившись ближче до Діпейпа, Джонас почав говорити, і через деякий час Діпейп із розумінням закивав. Зрештою, трохи прогулятися верхи йому навіть буде корисно. Після нічної комедії в «Раю» не зашкодить розвіятися.

11

Катберт порушив мовчанку, коли хлопці вже майже під’їхали до Смуги К, а над обрієм сходило сонце.

— Принаймні вечір вийшов цікавий і повчальний, вам так не здається? — Роланд і Алан промовчали, тож Катберт нахилився до грачиного черепа, якого вже повернув на колишнє місце біля луки сідла. — А ти що скажеш, давній друже? Гарно ми провели вечір? Повечеряли, хороводика поводили, а наостанок нас мало не вколошкали. Як тобі, сподобалося?

Вартовий тільки дивився кудись через голову Катбертового коня своїми величезними темними очима-проваллями.

— Він каже, що втомився і не хоче розмовляти, — озвався Катберт і позіхнув. — Взагалі-то я теж. — Він глянув на Роланда. — Я бачив вираз очей пана Джонаса, коли він тиснув тобі руку, Вілле. Він має намір тебе вбити.

Роланд кивнув.

— Вони мають намір убити нас усіх, — розвинув думку Алан.

Роланд знову кивнув.

— А ми всіляко їм у цьому перешкоджатимемо. Але тепер вони знають про нас більше, ніж за вечерею. Отже, ми вже не зможемо заскочити їх зненацька, як там, у барі.

Він різко зупинив коня, так само, як це зробив Джонас неподалік, менш ніж за три милі від того місця, де вони були зараз. Та тільки перед очима Роланда і його друзів не котило свої хвилі Чисте море. Вони дивилися вниз, на довгий схил Крутояру. Із заходу на схід мчав табун коней, які в передсвітанковій імлі здавалися лише безтілесними тінями.

— Що ти там бачиш, Роланде? — несміливо спитав