Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

Він притягнув мене ближче, і його губи знову торкнулися моїх, ніжно, але водночас пристрасно. А я відповіла йому так, само — щиро, без вагань. Я більше не відчувала страху чи невпевненості. Моя рука ковзнула йому по плечах, і я притиснулася до нього ближче, ніби бажаючи розчинитися в цих обіймах.

— Ти — моя сила, — прошепотів Богдан, відриваючись від поцілунку і вдивляючись у мої очі. — Я знав, що ти особлива, але не здогадувався, наскільки.

Я не відповіла, просто поклала голову йому на плече, і ми сиділи так, загубившись у спокої, який розливався навколо. Це було більше, ніж просто романтика чи почуття — це був глибокий, майже містичний зв’язок, який зростав між нами з кожним подихом.

Нарешті, я порушила тишу:

— Богдане… я хочу бути для тебе опорою. Мені не важливо, скільки в тебе болю чи як важко було в минулому. Я готова бути поруч, я готова пережити це разом з тобою.

Він поцілував мене ще раз, і цей поцілунок був не просто виявом почуттів, а обіцянкою. Обіцянкою, що ми разом пройдемо через усі труднощі і навчимося довіряти одне одному по-справжньому.