Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-От і все. - Захар витер з чола краплі поту, і проходячи повз батька віддав йому склянку з кров'ю що залишилася.
-Ідіот. - Батько злісно дивився на сина.
-Їй ця сила більше потрібна.
-З цією силою у неї буде більше неприємностей, у неї був свій дар, ти ж бачив.
-Бачив, тож доповнив його своїм. Іди, розбуди Анет.
Ніколас залишив кімнату, Ліана трохи затрималася у дверях.
-А ти?
-Я залишусь із дружиною. - він сказав це так, ніби збудував стіну між собою і сім'єю, ніби зробивши все для порятунку сестри, вирішив що виконав свій обов'язок, і тепер хоче піти.
-Син. - здається Ліана так само сприйняла його слова.
-Не треба. - він відмахнувся, стомлено припавши до стіни. - Йди до мене. - протягнув до мене руку, я охоче пішла на зустріч, дивуючись як за такий короткий термін моє життя кардинально змінилось.
-Ти як? - спитала, коли Ліана зникла в темряві коридору
-Без сил. - білозубо, по-хлоп'ячому посміхнувся хлопець. - А це означає, що мені потрібно їх поповнити. - він потягнувся до моїх губ, але я зупинила його.
-Чому твій батько сердився?
Захар трохи похмурнів.
-Твою подругу щось утримувало, не хотіло відпускати, ніби це світ не хотів її пропускати. У ній спала магія, темний дар, досить сильний. Тому я віддав їй свій, щоб світ прийняв її як свою доньку, бо моя сила рідна для нього. Тепер твоїй подрузі точно звідси не втекти.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не можна вбити, Велена Солнцева», після закриття браузера.