Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Їхня головна і найважливіша функція – здійснення жертвоприношення.

Жерцями в докласовому суспільстві були старші в роду, чаклуни, шамани. Згодом, із розкладом первісного устрою, вони виділилися в особливу привілейовану громадську групу, що входила до панівного класу. Виступили (виступають) як посередники у спілкуванні людей зі світом богів і духів.

В давніх рабовласницьких державах індійців, єгиптян, юдеїв, персів, вавилонян, греків, римлян, ацтеків та ін., де релігія відігравала значну роль у зміцненні влади панівного класу, жерці користувалися великою політичною владою і володіли значними багатствами. В сучасному православ’ї за священиками збереглася грецька назва жерця – ієрей. В католицькій Папа Римський називається верховним жерцем, що успадкував найменування глави жрецької колегії в Давньому Римі. Жрецтво збереглося в індуїзмі, в деяких народів Південної Америки, Австралії та Океанії.

В античності жрець (як правило, це батько сімейства) виконував функції священика. Знав літургічні норми, обряди, календарі, керував обрядами, жертвоприношеннями.[38]

Жрецтво отримували або шляхом успадкування, або по вибору (вільному чи й через оракула), часом ця прибуткова посада купувалася (при жіночих божествах існували жіночі жрецькі посади).

Пізніше жерці виробили не лише ритуал, а й придумали своєрідний одяг, символіку, зачіску, обряди посвячення чи помазання на жрецтво і безшлюбність. В принципі кожен міг стати жерцем, але жрецькі посади в основному займали патриції.

Їх вибирали на рік або на кілька років – як виняток, іноді жрецькі посади були спадковими і пожиттєвими. Деякі жерці дотримувалися певних табу в їжі, не мали права ходити в лазню, в сімейний дім тощо. Особливої винагороди не отримували, але їм надходила частина м’яса жертовних тварин, дари віруючих, їх обслуговували як храмові раби, так і храмові повії-ієродулами.

Інститут жрецтва був вельми поширеним і популярним у скіфів (сини змієногої богині отримали його чи не у спадок від східних народів, серед яких вони жили й воювали майже три десятки літ). Жерцями виступали як чоловіки, так і жінки. У скіфів і сарматів жерців (як і жриць) навіть ховали в окремих курганах (не менш пишних, як царські) і після царів та вождів вони відігравали значну роль в суспільстві, не лише відправляли обряди, а й були своєрідними суддями, до них зверталися з будь-якого приводу, і їхнє слово було законом для всіх. Їх ще називали енареями, білими (очевидно, вони носили біле вбрання, що було відзнакою їхнього сану). Недарма ж скіфське суспільство ділилося на три соціальні групи: касту жерців, професійних воїнів і рядових общинників. Скіфські царі виділялися з військової верхівки. «Але в мене народилася думка, – якось ділився своїми припущеннями Борис Мозолевський перед журналістами, – це поки що робоча гіпотеза, що у скіфів були не лише царі-воїни, а й царі-жерці. Мені вже кілька разів доводилося стикатися з похованнями, котрі нагадують поховання жерців. Причому цікавило те, що поховання ці не зустрічалися західніше Базавлука. Можливо, ця річка була якимось своєрідним кордоном?

Те, що ми знайшли, говорить, що, можливо, це і є поховання царя-жерця (у Бабиній Могилі. – В. Ч.). Я не хочу стверджувати це категорично, поки що немає достатніх наукових даних для таких висновків. І все ж мій здогад підтверджується тим, що в могилі немає важкої зброї, більшість знайдених предметів срібні. Срібло – білий метал, а білий колір – колір жрецтва. І ще – всі знахідки мають зображення скіфських божеств – Геракл, змієнога богиня, легендарна прамати скіфів.

– Ще одна цікава думка спала мені під час розкопок Бабиної Могили.[39] – Я звернув увагу, що в курганах частіше зустрічається первісне поховання жінки, а потім уже впускне, самого царя. Не може ж бути такого, щоб жінки у ті часи завжди помирали раніше чоловіків?

Пам’ятаєте у Геродота: «В останньому великому просторі могили ховають одну з наложниць царя, попередньо задушивши її…» Жінка – охоронниця сімейного вогнища, і за релігійними уявленнями скіфів мала створювати його і в потойбічному світі. А що, коли її вбивали й ховали одразу ж після смерті царя і насипали первісний курган? Тим часом скіфи прощалися з тілом царя і через сорок днів, за Геродотом, ховали його у ньому, вже створеному, за їхніми релігійними уявленнями, родинному вогнищі?…»

У 1896 році до директора Херсонського музею Гошкевича звернулися з проханням визначити якість художньої роботи і збереженості бронзової статуетки у вигляді жіночого божества, що була знайдена в одному з курганів на околиці Херсона.

Струнка елегантна богиня була зображена в платті до ніг, і воно тісно облягало її зразково-показову фігуру. Поверх плаття з правого плеча на ліву руку тяглася накидка, що підкреслювала талію і вільно звисала вздовж правого стегна. З-під головного убору з вирізом над високим лобом на плечі спадало гладке волосся. Лице суворе, його обрамляла якась прикраса, скріплена на лобі кільцем. Подібне кільце скріплювало і комір. Від пліч на груди зиґзаґом звисали стрічкові прикраси. Трохи зігнута в лікті