read-books.club » Фентезі » Сяйво 📚 - Українською

Читати книгу - "Сяйво"

123
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сяйво" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 79 80 81 ... 157
Перейти на сторінку:
столів, наразі забувши про своїх дружину і сина нагорі, про сновидіння, про розбите радіо, про ті синці. Проводячи пальцями по гладеньких пластикових накривках, він намагався уявити собі, як воно було тут тієї гарячої серпневої ночі тисяча дев’ятсот сорок п’ятого року, війна виграна, попереду простяглося майбутнє — таке розмаїте й нове, наче країна мрій[161]. Строкаті різнокольорові японські ліхтарики висіли вздовж усього периметра круглого розворотного майданчика, золотаво-жовте світло ливцем лилося з цих високих вікон, що занесені зараз снігом. Чоловіки й жінки в маскарадних костюмах, тут блискотлива принцеса, там галантний кавалер у ботфортах, виблискують коштовні прикраси і зблискує дотепність, повсюди танці, вільно ллються хмільні напої, спершу вина, а потім коктейлі, а далі, либонь, і міцніше пійло, балачки гучнішають, гучнішають, гучнішають, аж поки з диригентського подіуму не лунає веселий клич, тобто заклик: «Маски геть! Маски геть!»

(«І кара — Червона Смерть — опанувала…»)

Він усвідомив, що вже стоїть на протилежному кінці обідньої зали, просто перед дверима «кажанячі крила» салон-бару «Колорадо», де того вечора тисяча дев’ятсот сорок п’ятого року вся випивка мусила бути безкоштовною.

(«Нумо, навалися черевом на шинквас, парднере, випивка за рахунок закладу»)

Він ступив крізь «кажанячі крила» у глибоку, збористу півтемряву бару. І сталася дивна річ. Він заходив сюди раніше, одного разу, щоби перевірити залишений Уллманом інвентарний реєстр, і пам’ятав, що це приміщення залишили звільненим геть від усього. Полиці були абсолютно пустими. Але зараз Джеку здалося, ніби він бачить мрійно зблискуючі у світлі, що просочувалося з обідньої зали (яка й сама була освітлена тьмяно через заблоковані снігом вікна) ряди й ряди пляшок, які помірковано мерехтять поза шинквасом, і сифони, і навіть пиво скрапує з носиків усіх трьох натертих до дзеркального блиску кранів. Так, він навіть почув запах пива, той вологий, дріжджовий дух бродіння, що не відрізнявся від того запаху, який висів легеньким туманом навкруг обличчя його батька, коли той повертався додому з роботи.

З розширеними очима він налапав настінний вмикач, і загорілося приглушене, інтимне барне світло — кола двадцятиватових жарівок, вкручених поверх трьох шандалів у формі возових коліс під стелею.

Усі полиці зяяли порожнечею. Вони не встигли навіть зібрати на себе достатньо значного шару пилу. Пивні крани були сухими — так само, як і хромовані стоки під ними. У кабінках праворуч і ліворуч від нього оббиті оксамитом диванчики стояли, наче люди з прямими спинами, кожна збудована так, щоби подарувати максимум приватності парі всередині неї. Прямо по курсу, під іншим берегом покритої червоним килимом підлоги, навкруг шинкваса у формі підкови стояло сорок високих барних стільців. Кожен оббитий шкірою з випаленим тавром хазяїв рогатої худоби — Circle H, Bar D Bar (це пасувало), Rocking W, Lazy B.

Він вирушив туди, по дорозі злегка струснувши головою від збентеження. Схоже було того дня на ігровому майданчику, коли… втім, не було сенсу в роздумах про це. Попри все, він міг би заприсягтися, що бачив ті пляшки, нехай і неясно, як ото бачиш контури меблів у кімнаті з затуленими шторами. Ніжні зблиски на склі. Єдиним, що залишилося, був запах пива, але Джек знав, що цей запах, який в’їдається в дерев’яні деталі кожного бару у всьому світі, неможливо витравити жодним з до тепер винайдених очисних засобів. Проте тут цей запах здавався пронизливим… майже свіжим.

Він сів на один зі стільців, зіпершись ліктями на пружну шкіряну облямівку, що йшла по краю шинкваса. Біля його лівої руки стояла вазочка для арахісу — зараз, звісно, порожня. Це перший бар, до якого він завітав за останні дев’ятнадцять місяців, і той виявився висохлим — отака його вдача. Та все одно його накрило гіркою потужною хвилею ностальгії, а фізичне бажання випити, здавалося, буквально проривається зі шлунка йому до горла, рота й носа, зсушуючи і морщачи по дорозі епітелій, змушуючи його нутрощі волати від бажання чогось мокрого, і тривкого, і прохолодного.

Він поглянув на полиці знову з дикою, ірраціональною надією, але полиці залишалися порожніми, як і перше. Він вищирився від болючого розчарування. Його пальці повільно стиснулися в кулаки, на мить дряпонувши шкіряну подушку, що облямовувала край шинкваса.

— Привіт, Ллойде, — промовив він. — Трохи гальмівно сьогодні, чи не так?

Ллойд погодився. Ллойд запитав у Джека, що йому зробити.

— Ну, я насправді радий, що ти в мене про це запитав, — сказав Джек, — насправді радий. Бо так уже сталося, що маю в гаманці дві двадцятки і дві десятки, і вже боявся, що вони залишаться лежати там десь аж до наступного квітня. Тут поблизу нема жодного «Сім-Одинадцять», ти можеш в таке повірити? А я був гадав, що вони вже відкрили «Сім-Одинадцять» навіть десь, нахер, аж на місяці.

Ллойд висловив своє співчуття.

— Отакі-от справи, — промовив Джек. — Зроби-но мені рівно двадцять порцій мартіні. І рівно двадцять, саме так, порцій казангів[162]. По одній порції за кожний з тих місяців, що я провів у зав’язці, і одну, щоби пройняло. Можеш ти мені це зробити чи ні? Ти не дуже заклопотаний?

Ллойд відповів, що він зовсім не заклопотаний.

— Добрий чоловік. Тоді вишикуй ті мартіні вздовж шинкваса, а я ковтатиму їх один по одному. Тягар білої людини. Друзяко, Ллойде.

Ллойд відвернувся робити свою роботу. Джек поліз до кишені по затискач для банкнот і натомість дістав звідти пляшечку екседрину. Його затискач для банкнот лежав на комоді в спальні, але, як відомо, його маловдячна дружина замкнулася там проти Джека. Чудові справи, Венді. Чортова ти курва.

— Здається, я наразі порожній, — сказав Джек. — Як справи з моїм кредитом у цьому закладі, до речі?

Ллойд сказав, що з його кредитом усе гаразд.

— Це просто супер. Ти мені подобаєшся, Ллойде. Ти завжди був із них найкращим. Найкращий збіса бармен між Беррі і Портлендом, що в штаті Мейн. Та хай тобі грець, аж до Портленда у штаті Орегон[163].

Ллойд подякував йому за такі слова.

Джек великим пальцем скинув кришку з пляшечки з екседрином, витрусив дві пігулки і закинув їх собі до рота. Рот почало заливати знайомим кислотно-принадним смаком.

Раптом майнуло відчуття, ніби на нього дивляться люди, з цікавістю і дещо зневажливо. Кабінки позаду нього були переповнені — там сиділи сивочолі, поважні чоловіки і вродливі молоді дівчата, всі у маскарадних костюмах, вони з холодним зачудуванням спостерігали це сумне вправляння в театральному мистецтві.

Джек крутнувся на стільці.

1 ... 79 80 81 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сяйво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сяйво"