Читати книгу - "Колобок у пастці науки, Оксана Павелко"

На другий день, в ранці, Захарич згадав про парі, і з впевненістю в тому, що Мефодій намагався його об’їгорити, прийшов до сусіда, щоб забрати до себе батрачити. Проте сам Мефодій зустрів його з радістю, немов виграшну лотерею з джекпотом.

З самого світанку Мефодій мостирив у себе за хатою щось схоже на циркову арену, і до приходу сусіда майже закінчив.

З тонких лозин верби він змайстрував огорожу, висотою в пів метра. Сама арена діаметром вийшла десь в три метри, та була вислана старими в’язаними килимами. Перед ареною дід встановив довгу лавку для гостей.

Мефодій жестом запросив гостя присісти на лавку, під квітучою абрикосиною в тіні, а сам став по центру арени, виряжений в старий чистий, парадно-вихідний костюм коричневого кольору і чорні туфлі, натерті воском для блиску. Все це вбрання бабця берегла для дідових похорон.

Захарич дивився на нього і трохи посміювався, наче з клоуна.

- Доброго ранку, панове, - почав виставу дід - прошу до вашої уваги нашого талановитого чудо звіра!

Марфа після дідових слів вийшла із-за кута хати з простягнутими в перед руками, на яких тримала Колобка на вишитому рушнику. Вдягнена була в старомодну сукню з щільної матерії темно-синього кольору. На голові новенька хустинка білого кольору з рожевими квіточками по краях. Її вбрання, як і дідове, теж зберігалося для своїх похорон. Вона намагалася йти рівно, з випрямленою поставою, трохи кульгаючи від радикуліту.

Захарич почав сміятися трохи гучніше дивлячись на цю виставу.

Бабця із зусиллям, але тримаючись, задерла ногу переступаючи огорожу, підійшла до діда в центр арени, артистично нагнулася і колобок викотився з рушника на підлогу.

- Інструмент в студію! - мов ведучий концерту зкомандував дід.

- Доброго ранку, шановний гостю! - привітався Колобок - Я щиро вдячний, за те що ви прийшли познайомитись зі мною...

Поки Колобок говорив свою промову, Марфа винесла старий дідовий баян.

Від перших же слів колобка Захарич від здивування роззявив рота. Він дістав з кишені окуляри й вдягнувши, почав через них вдивлятися в істоту уважніше. Після так званої рибалки на п’яне око, він не міг роздивитися колобка, а тим паче в кролятнику, при вечірньому освітлені, хоч на дворі тоді темно і не було. Зараз же, при денному світлі, він міг розгледіти краще, і просто не вірив своїм очам. Підвівся, хотів був підійти ближче і доторкнутися, та Мефодій жестом велів йому сісти на місце.

- Е ні! Руками артиста не чіпати та не годувати. Спочатку концерт, ну а потім можна і фото з автографами, фотографуємося тільки своїми апаратами.

Захарич сів на місце і дивився то на старих сусідів, то на Колобка.

Бабця поставила стілець своєму чоловіку біля огорожі. Дід сів на нього й розтягнув баяна в гучній мелодії і Колобок почав завивати пісню, яку вивчив увечері з бабою.

Цвіте терен, цвіте терен

А цвіт опадає

Хто з любов'ю не знається

Той горя й не знає

Хто з любов'ю не знається

Той горя й не знає...

Пісні були різного репертуару, і Вєрки Сердючки, і старі гуморески про кума з кумою, і різні народні пісні.

Після пісень бабця прийшла з метровою гілкою й невеличким кільцем з вербової лози, почала підставляти по черзі, а то й обидва предмети відразу, на відстані витягнутих рук для подвійної перешкоди, на висоті десь з пів метра, для того, щоб Колобок почав стрибати після кожного дідового “алєоп”.

Захарич сидів здивовано. Він потирав то очі, то окуляри, і одно все торкався лоба, щоб впевнитися, чи нема в нього гарячки, і все переживав, що вона після вчорашнього може бути й біла. Щипав себе, щоб впевнитися що це не сон, потім в думках дав собі обіцянку більше не пити спиртного, якщо це таки йому привиділося. В роті в нього вже пересохло і він почав відтягувати комір в’язаного светра, від хвилювання йому раптом стало спекотно.

Вистава нарешті закінчилась. Мефодій задоволений і собою і колобком, а головне тим що отримає свої гроші.

Марфа стоїть тримаючись за спину, вона з осені не займалась такою зарядкою присідання і нагинання.

Захарич все ще продовжував сидіти мовчки. З початку так званого концерту він був впевнений в тому, що сусід його дурить, але тепер, по закінченню, він був шокований. Він продовжував витріщатися на Колобка не відводячи очей.

Мефодій подивився на свого сусіда, а потім зкомандував колобку стрибнути тому на руки.

Колобок покотився по прямій до Захарича, стрибнув спочатку на огорожу і як м’яч відскочив прямо на сусіда.

 Захарич зі спритністю волейболіста піймав його руками та втупився йому в обличчя, потім почав його вертіти в руках, щоб детальніше розгледіти.

На вигляд Колобок звичайнісінький круглий хліб, якби не очі, якими він дивився Захаричу в обличчя. Потім він з хрустом скоринки розтягнувся в усмішці, показуючи щось подібне до зубів кольору хлібного м’якіша.

Від посмішки Колобка у Захарича встало волосся дибки й він швиргонув його назад на арену. Колобок зойкнув від несподіваного удару об підлогу.

- За що? - почав жалібно колобок - Мені боляче!

- Що ж ти, Захаричу, артиста ображаєш? - зробив Мефодій зауваження.

- Де ви цю нечисть узяли? - запитав нарешті сусід.

- Я ж тобі розповідав вчора, відьма моя зварганила.

- А. Так, я і забув. А як ти це зробила? - запитав сусід Марфу.

- Та я і сама не знаю. - здвинула плечима - Випекла хліба, поклала на підвіконня охолонути під ганчіркою, а знайшла вже під столом ось це - тика пальцем на Колобка.

- Може дріжджі були не свіжі - припустив Захарич сам з собою в голос.

- Та ні, не було в мене дріжджів. Пекла з чого було - здвинула плечима - трішки борошна, якихось круп, сіль і цукор. Я вже і всієї пропорції не пам’ятаю. Я гадаю що то від Чорнобиля.