Читати книгу - "Колобок у пастці науки, Оксана Павелко"

- А якщо ж все-таки збрехав, то чим віддаватимеш? В тебе ж за душею ні шиша.

- А не прийдеться мені платити, бо правду кажу!

- А мать би тебе так, гаразд, відпрацюєш тоді. Скільки ти хочеш? - протягує Захарич руку.

- А на штуцер! - тягне і свою руку Мефодій

- Дерев’яних?

- Та яких там?! Зелених, друже, зелених! - відповів хитро Мефодій, розуміючи, що для сусіда то не така вже й велика сума.

- Ох їтіть колотіть! А губа в тебе не лусне?! Та за такі гроші ти в мене три роки батрачити будеш! - подивився на Мефодія склавши руки на пузі, потім махнув рукою - А грець із тобою! Мені робочі руки завжди стануть в нагоді.

- Ну тоді наливай! - махнув дід - На коня !

Захарич розлив останню горілку з пляшки й різкими рухами вони приговорили останні грами, занюхуючи рукавами.

Якийсь час ще посиділи дивлячись на воду в розмовах між собою та пошкутильгали додому.

***

Два п’яних старигани розхристані заходили в село і завивали в два горла п’яні серинади. Їхні ноги неслухняно перепліталися, повільно несли два тіла на автопілоті в напряму їх домівок, щоб не попадати вони трималися один за одного. Мефодій однією рукою тримався за плече сусіда, а в другій ніс, розмахуючи, свою вудку та сумку з уловом. Захарич також висів на плечі компаньйона, і також в другій руці розмахуючи ніс свої речі, на спині теліпався розстебнутий рюкзак, з якого висіло все начиння.

Виляючи зигзагом, вони насилу доповзли до своїх домівок, і тільки Захарича автопілот потягнув до дому, як Мефодій потягнув його в іншому напрямку.

- Мефодію, ти куди мене тягнеш?

- Як куди? Ти що, забув про парі?

- А, згадав, ну то давай, як раз мені города треба садити, а ти ж знаєш що землі в мене багацько, все село можна зігнати.

Мефодій дотягнув сусіда до кролятника

-Ну дивися - вказує Мефодій в кролятник - і готуй мою капусту. Договір є договір.

- І що я повинен там побачити?

- А ти очі роззуй і фокус наведи - сміється діловито Мефодій.

Захарич так і не зрозумів, що повинен там побачити, потер очі кулаками і знову почав  вдивлятися, та все одно побачив тільки круглий силует в тіні. Пошаркав по кишенях і намацав маленького ліхтарика. Підійшов ближче, світить в середину, щоб краще було розгледіти, та все одно в очах двоїлося аж поки носом в сітку не довелося уткнутися. Бачить круглий жовтий м’яч, який дивиться на нього. Захарич все ще не міг зрозуміти, що воно таке, дивиться то на Мефодія то в кролятник

- Ну і за що я винен тобі штуцер зелених? За м’яч, на якому ти очі намалював?!

- Колобок, привітайся з дорослим дядею - посміхається Мефодій.

Колобок підкотився впритул до сітки

- Привіт - дивиться Колобок Захаричу в очі.

Захарич сходу протверезів, вип’ячив очі з одвислою щелепою.

- Та годі вже! - повернувся сусід до Мефодія - Іграшку посадив до клітки і фуфло мені тулиш, як лоху!

- Кажу тобі, він живий!

- Те що він уткнувся мордою в сітку і сказав “привіт” ще не доказує, що то не іграшка на пульту. Вирішив за допомогою дешевої китайської іграшки з мене бабла скосить?! Я не на стільки п’яний, і тим паче не на стільки тупий, щоб на твій розводняк повестися!

Захарич тільки надумав іти геть як тут колобок запитав: ”що таке дешева китайська іграшка? ”. Сусід знову втупився в клітку і вже тепер нагнувся, щоб зрівнятися очима з істотою.

- Ну гаразд балакалка, що ти ще вмієш говорити?

Колобок з хрустом скоринки скривився в гримасі від перегару.

- Я не балакалка, мене звати Колобок, і що я повинен казати?

Захарич все з тою ж недовірою вдивлявся в істоту

- Хто ти й звідки взявся?

- Я не знаю хто я. Я лише знаю, що я буханець хліба і мене баба Марфа спекла в печі, а що таке Хліб?

- Ну хліб то є їжа, і ми його їмо, ну а ти щось не дуже апетитно виглядаєш. А що їси ти ?

- Нічого, мені не потрібна їжа. А для чого вам їжа?

З кожним питанням Захарич продовжував дивуватися. Він не хотів вірити в те що ця істота жива, але і для іграшки воно було занадто балакуче і реалістичне. Хміль вивітрився повністю, чого не можна було сказати про Мефодія, який продовжував хитатися.

- Слухай, Мефоде, мені вже час додому, мене жінка вже, мабуть, зачекалася, давай я до тебе завтра навідаюсь, так би мовити, на тверезе око по краще ознайомитись з цією чудо технікою, я так розумію японською. Ось тільки де ти стільки коштів на неї взяв? Ну то таке, розберемося.

- Ну як знаєш, ну ти капусту мою все одно прихвати.

Захарич сковтнув, кивнув мовчки та пішов геть із двору до дому.

Мефодій провів його очима і повернувся до Колобка

- Ех, буханко, чую, ти мене заможним зробиш. Підемо до хати, я тебе хоч деяким трюкам навчу, ото вже тоді точно не скаже що ти іграшка.

Дід дістав Колобка і поніс у хату.

Весь вечір Мефодій займався дресурою Колобка. Вчив різним трюкам, плигати через кільце та різні бар’єри, крутитись, мов глобус на місці, співати різні пісні й плясати під музику свого баяна.

Бабця нарешті посмажила довгоочікувану рибу, а перед цим довго духопелила діда мітлою, за порушення сухого закону.