Читати книгу - "По руках, Іра Майська"

Глава 8

Так пролетів наш день. Ввечері ми знову зібралися усі в ресторані. Мене більше не зачіпали. Мене тепер ігнорували. Та добре, що тільки дві людини.

Попрощавшись з усіма, ми піднялися до себе у номер.

- Я міг би постелити собі на підлозі. – Знімаючи светра, пропонує Андрій.

Сидячи на величезному ліжку, падаю на спину. Лежу так кілька секунд. Мене сьогоднішній день геть зморив.

- Та припини. Ми дорослі люди. Думаю, ти вмієш себе контролювати. – Привстаю на ліктях і дивлюсь на нього.

Киває головою, погоджуючись.

- А ти? – Його губи розтягуються у посмішці і він стягує з себе ще і футболку.

Кидаю у нього декоративну подушку, яку він ловить і кидає назад.

По черзі йдемо у душ. Я надягаю свою просту піжаму та заскакую під ковдру.

Чоловік виходить в тонких спортивках та з голим торсом.

Так, Ксю! Тримай себе у руках і здоровому глузді. А очі так і хочуть проїхатись по кубикам пресу. Заставляю себе подивитися у телефон і зробити вигляд, що я там щось уважно вивчаю.

- Хотів спитати. Якщо ти не проти, то можна я скину штани? Я не можу спати в чомусь, окрім білизни. А шорти не брав, бо не знав, що зустріну собі пару на свято.

Намагаюся зробити якомога менше зацікавлений вигляд та кажу, що без проблем. Він обходить ліжко, чую шурхіт ковдри та одягу. Лягає. Вмикає маленький світильник.

А в мене серце. Бах. Бах. Бах. Не думати. Не думати.

Ну, хоч би одним оком глянути який він. Бо на перший погляд здається, що він худощавий. Та я мала можливість тільки що переконатися, що під одягом у нього гарне спортивне тіло.

- Ти вперше у цьому місті?

- Так. Планувала змінити повністю обстановку навколо. Нікого знайомого і нічого знайомого.

Помовчавши трохи, мій супутник промовляє.

- А для мене це місто і місце були завжди номером один при виборі відпочинку.

Повертаюся на бік, до нього обличчям.

- Ти і досі кохаєш свою колишню дівчину?

Він лежить з відкритими очима, закинувши одну руку собі за голову, друга десь на животі.

- Не думаю. Просто важко усвідомити, що бути разом три роки і в одну мить стати чужими. Перший час я дико злився на неї, за зраду. Потім ніби прийшло розуміння, що, можливо, я мало приділяв уваги. А я намагався потрапити в колію. Щоб у майбутньому ми мали все.

Мовчимо. І ця тиша не гнітюча. Кожен думає про своє.

- Та я думаю, що це на краще. Значить, мене десь чекає моя людина.

Киваю йому.

- Дякую, що ти тут зі мною.

- І тобі дякую. За нові емоції, бо я б також поринула у свої недобрі спогади. Солодких снів.

- На добраніч.

Повертаємось у різні сторони та занурюємось у глибокі сни.