Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

- Михайло, я така зла на тебе, - чую, як невдоволено говорить Тетяна. - І чому ти не зробив так, як я тобі радила? Що тобі завадило? Чи ти так вчинив, аби мені насолити та показати, що ти головний? Якщо так - ти телепень, якого ще світ не бачив!

- Не пиляй мене, - бурчить батько та чую його кроки, які віддаляються та наближаються. Мабуть, він ходить колами. - Я зробив усе вірно, бо не мав жодного бажання сюсюкатися з Марго. Вона доросла дівка та має розуміти, що життя не цукрова вата з рожевими єдинорогами. Інколи треба прогинатися задля інтересів інших, а тим паче батька, який все робив для її гарного існування.

- Тебе, як послухати, то просто батько року, - чується ляскання руками. - Гарне існування… Зараз воно їй до одного місця. Ти бачив її прибитий стан? У мене таке враження, що її три дні катували…

- Нічого не буде. Не мала дитина.

- Михайло, ну хіба складно було сказати: Марго, із тобою хоче познайомитися один парубок. Ти б могла сьогодні приїхати до мене додому, де він буде? - обурюється Тетяна, а я ще ближче підходжу до дверей, але одночасно озираюся, аби переконатися, що нікого нема поряд.

- Таню, я не став робити цієї хріні, бо то дурня! Герман має сьогодні забрати Маргариту, а не знайомитися.

Герман? Господи, то він ще іноземець! Німець, мабуть… І, либонь, старий, лисий та пузатий, мов глобус ковтнув!

- Ось щодо цього я б з ним поговорила. Пояснила ситуацію, він би все зрозумів та знайшов би до її серця дорогу.

- Тетяно, ти мене дратуєш. Вона все одно має вийти за нього заміж. Навіщо розводити цей дурний цирк?

- І за цього чоловіка я п'ятнадцять років тому вийшла заміж, - скрипить голос мачухи, мов старі двері. - Ти хіба не розумієш, що для дівчини це… Навіть не знаю, як описати. Вона ще не бачила Германа, але вже його ненавидить, а також тебе та мене.

- А ти тут до чого? - буркає батько, а я дивуюся, що хоч хтось думає про мене - чужа жінка.

- А до того… Михайло, ти великий дурень… Усе можна було зробити м'якше. Вони сьогодні б познайомилися, а там може щось між ними спалахнуло, та Маргарита без жодного примусу стала його дружиною. Ну може це б було довше - через декілька місяців, але без травм. Є велика різниця між ставати дружиною чоловіка, якого ненавидиш, та виходити заміж за коханого. Ти ж не хотів одружуватися з матір'ю Маргарити, а чомусь обрав мене…

Мовчать, а я насторожуюся. Якщо зараз хтось із них вийде, то мені влетить.

- Закохається під час шлюбу, - кидає батько.

- Ти непробивний, мов бетонна стіна - чую, що Тетяна встає. - Торочиш таке, бо маєш тільки свою правду. Шкода… Неймовірно шкода. Дуже сподіваюся, що Герман її зачарує.

- Він не чарівник, а дуже серйозний бізнесмен.

- А я його попрошу, - запевняє. - Також він не такий впертий баран як ти.

- Навіть не думай такого робити.

- А ти зупиниш? - пурхає в її голосі здивування.

Знову тиша, яка мене напружує. А у мого батька дійсно жахливий характер. Ця розмова підтверджує це.

- Піду вип'ю чаю, бо ти мене роз'ятрив, - відповідає жінка, і це є сигналом тікати.

Я хутко відбігаю від дверей та звертаю праворуч. Стрімко спускаюся сходами, але опиняюся не у вітальні, а на кухні, де зустрічаюся з хатньою робітницею, яка відводила мене до туалету.

- Я загубилася, - кажу їй, коли вона лупає на мене, а в руках тримає великий огірок. - Будинок такий гігантський.

- Вірю, - усміхається вона та кладе овоч на стіл. - Тоді давайте проведу вас до вітальні.

- Дякую, - відповідаю.

Знову йду за нею. Опиняюся у кімнаті, де сидить Тетяна. Чай вона не п'є, а тільки злісно дивиться поперед себе, а коли бачить, що я поряд, то розслабляє риси обличчя. Знову стає привітна та усміхнена, що хоч до серденька прикладай.

Не знаю, як до неї зараз ставитися після почутого. Вона хотіла, щоб батько зробив усе не так, але все одно на його стороні. Хоча щодо того, що я вже всією душею ненавиджу того Германа, то чиста правда.