Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

Цікаве питання. Хоча гадаю, що ні. Він би такого не зробив, адже вона не я. Я ж помилка. Тієї ночі хотів розважитися, а не дітей робити.

Але про це пометикую потім. Я обдивляюся паркан - якщо дуже сильно постаратися, то його можна перелізти та сховатися в гущавині. Утім для цього спочатку треба непомітно вийти з будинку.

Утнути таке? Зараз це точно  не вийде. Вікно вузьке, а також другий поверх - високо.  Хоча це не дев’ятий, як було у мене вдома. Не заб’юся, але можу собі ногу зламати, а найгірше – калікою стану. А хіба мені таке треба?

Промовляю подумки лайливі слова та відходжу від вікна до раковини. Вмикаю воду та дивлюся на своє відображення. Просто жах: очі червоні, обличчя безрадісне, а шкіра така бліда…

Вмиваюся прохолодною водою. Рідина приємно щипає шкіру, але мій зовнішній вигляд не покращує. Така сама. А якщо отой "наречений" злякається? Було б дуже добре…

Виходжу з ванної та дивлюся на коридор. Повертаюся не тим шляхом, яким вели сюди, а іншим. Роздивляюся будинок, адже цікаво, та раптом  чую знайомий жіночий голос, який лунає з прочинених дверей. Це Тетяна. Вона говорить про мене. Застигаю. Піти далі чи залишитися та підслухати? Без роздумів вдаюся до останнього та плювати, що таке не можна робити.