Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

— Дістало, Мел! Дістало те, як ти ставишся до мене! Якщо не кохаєш, навіщо це все? Навіщо ми й досі поруч, живемо разом?

— Що ти хочеш почути у відповідь? Що я тебе розлюбила?

— Принаймні, це було б чесно!

— Чесно? А хіба чесно ігнорувати мене?

— Ти з глузду з'їхала? Я ігнорував?! Та ти на кожну мою фразу криком реагувала і зараз реагуєш! Я що не скажу — тобі все не так. Жарти — тупі, плани — тупі… Це, мабуть, і є причиною, чому я не хотів зайвий раз тебе чіпати, аби не бісити? Як вважаєш?

Мел мовчала. Так, він справді її бісив. Навіть огидний став. Поцілунок або дотик — і вона вже виверталася та тікала геть. Тому, на це звинувачення їй не вдалося швидко знайти відповідь.

— Ти закрилася від мене після…

— Замовкни! — прогарчала, підіймаючи вказівний палець. — Не смій!

— Ти дарма закрилася. Нам потрібно було все обговорити ще тоді…

— Повторюю востаннє: не чіпай цієї теми! — її голос нагадував шипіння змії.

— Гаразд… Я знову буду мовчати… — скривив обличчя та допив пиво, заспокоюючись.

Не хотів робити їй боляче. Мовчання — єдине, що могло припинити сварку на даному етапі стосунків.

— Ти оформила відпустку? — першим порушив напружену тишу.

— Ні.

— Чому?

— Не хочу.

— Он як? — здивовано підвів брови. — Ну, окей…

— Я пішла спати. А ти подумай, як будеш змінювати шпалери, які зіпсував.

— Добре, як скажеш… — знизав плечима, з байдужим виразом обличчя. — Дякую, мила, за чудову сімейну бесіду, за смачну вечерю, якої немає, та за щиру фразу, якою ти допомогла мені все зрозуміти…

— Що зрозуміти? — Мелісса озирнулася, зупинившись на сходах.

— Ти б бажала мене забути… Хіба цього не достатньо, аби зрозуміти, що ти мене більше не кохаєш?

Почувши у відповідь лише тишу, Томас пішов до комода, взяв дармовис і зняв з нього ключ від дверей будинку. Поклав поруч біля ключів Мел. Вона, не ворушачись, спостерігала за його діями.

— Знову будеш тікати від проблем? Як завжди… Коли треба щось зробити — ти просто йдеш… — з докором сказала, склавши руки на грудях.

— Це мені каже та, яка пропонувала розлучення? — злісно кинув погляд з-під лоба.

— Куди ти зібрався? — почала спускатися до нього.

— Туди, де я потрібний…

Узявши з вішалки тонку сіру кофту, вийшов з дому, не озираючись. Сів у машину та завів двигун. Мел стояла у відчинених дверях на порозі й дивилася на нього. Ще раз глянувши на неї крізь лобове скло, кілька секунд залишався на місці. Якщо вона зараз підійде та попросить залишитися — він нікуди не поїде. Але коли цього не сталося, Том ввімкнув задню передачу, від'їхав від дому й, зі скрипом шин від різкого руху, помчав вулицею.

Розлючено натискаючи педаль газу, їхав містом, не звертаючи уваги на спідометр. Серце прискорено билося в грудях, а пальці міцно обхопили кермо, так, що побіліла шкіра від напруги. Оминаючи інші авто, лютився, відчуваючи себе безпомічним та знехтуваним коханою жінкою.

Звісно, він знав чому так сталося. Знав, але не мав сил, щоб щось змінити. Не мав слів, щоб пояснити всі свої почуття. Не мав сміливості вкотре розпочати розмову, знаючи, що їй буде боляче.

Нестерпно важко усвідомлювати — тебе більше не кохають…

Завібрував телефон у кишені кофти. Намагаючись його дістати, пролетів перехрестя на червоне світло. Уже за мить побачив у дзеркалі миготіння поліційних маячків.

— Дідько! — чортихнувся, подумки бажаючи ще сильніше натиснути на педаль.

Глянувши мигцем на екран, побачив номер Мелісси. Усе-таки їй не байдуже? Чи це дзвінок з повідомленням про рішення розлучитися? Утім, позаду почулася сирена, а він ще й досі не зупинив машину…