Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

– Допомогти? – ще більш хрипко запитав Воїн.

Я обдарувала його таким лютим поглядом, що він вирішив за краще все ж таки відвернутися. Хоча, судячи з напруженої спини, з уявою у нього теж проблем не було.

Нарешті, я зняла клятий корсет і обхопила плечі руками, прикриваючи груди.

– Сподіваюся, низ мені знімати не треба? – процідила я.

Якщо він зараз скаже, що треба, я плюну на все і спробую видряпати йому очі. Відчуття, що з мене просто знущаються, було непереборним.

– Гадаю, не варто, – почулася напружена відповідь.

Коли чоловік знову обернувся, по його обличчю ніяк не можна було зрозуміти, що вигляд мого тіла якось хвилює. І я трохи заспокоїлася. Хоча, звичайно, стояти перед ним майже оголеною було нелегко. Вирішила, що сприйматиму Воїна, як лікаря. А перед лікарем безглуздо соромитися. Хоча, звичайно, важко було так сприймати молодого привабливого чоловіка, один вигляд якого здатний збентежити юну недосвідчену дівчину. Так, щось думки мене знову не туди заводять!

– І що далі? – буркнула я, щоб приховати збентеження.

Воїн пройшов до залишеної біля вогнища сумки та витяг з неї тонке покривало. Розстелив на землі і, сівши навпочіпки перед склянками, звелів лягти спочатку на живіт. Я зробила це навіть з полегшенням. Принаймні в такому положенні мої груди не будуть маячити перед ним. Закрила очі, вирішивши, що так легше буде відсторонитися від того, що відбувається. Уявила собі, що лежу десь на березі річки, під теплим сонячним промінням, а навколо ні душі.

Обманювати себе вдавалося не надто довго. По тілу розтеклася низка мурашок, коли середини спини торкнулося щось вологе. Навіть лоскітно стало, коли на моє тіло почали наносити малюнок. Користуючись то пензлем, то пальцями, Воїн при цьому промовляв якісь незрозумілі мені слова. Його голос звучав співуче і тихо, наче колискова, і від цього раптом стало дуже приємно. Незабаром я майже перестала сприймати його як чоловіка. Зрештою нічого поганого він зі мною не робить.

Пальці Воїна просувалися по всій спині, виводячи щось, що я не могла бачити. Але коли вони торкнулися стегон, я виринула з приємного розслабленого стану. З соромом відчула, що дотики чоловіка тепер викликають зовсім недоречні відчуття. Наринула солодка знемога, що віддавалася внизу живота.

Тільки б він нічого не відчув і не зрозумів! Цікаво, а винищувачі нечисті вміють читати чужі думки? Я швидко перевірила бар’єр і з полегшенням переконалася, що він на місці. Схоже, справді вже навчилася його ставити механічно. І проривається він лише у моменти сильного хвилювання.

– Тепер можеш перевернутися, – почувся чомусь похмурий голос.

Воїн чимось незадоволений? Я ж начебто все роблю так, як він говорить.

Вже слухняно перевертаючись, я раптом згадала про свої оголені груди. Спіймавши пекучий погляд чоловіка, проковтнула ком, що підступив до горла.

Ой, як мені не сподобався цей вогонь у його очах! Втім, він відразу змінився похмурим холодним виразом. Чоловік відвів погляд від моїх грудей і схилився над скляночками з фарбою.

А я раптом уловила те, що до того моменту намагалася не помічати. Зміни у його запаху. Трясця! Та він же збуджений не менше, ніж я! І хто там говорив про те, що моє тіло його не цікавить?

Я з підозрою спостерігала за чоловіком, збентежена ще й реакцією свого тіла на ознаки його збудження. Якийсь глибинний відгук усередині. Подібне я відчувала лише на третьому місяці переродження від думок про Еннія. Щось на рівні інстинкту приваблювало мене у цьому чоловікові. Так, не можна про це думати! Просто не можна!

Я прикривала груди долонями і насилу намагалася вирівняти дихання. Воїн зачерпнув тонким пензликом червону фарбу і повільно намалював у центрі мого живота якийсь символ. Тіло так бурхливо відреагувало на цей дотик, що я сіпнулася і закусила губу.

Воїн із подивом поглянув у моє обличчя і так і завмер з пензлем у руці. Його очі затуманилися. Він ледве знову повернувся до перерваного заняття. Голос тепер трохи тремтів, коли він промовляв слова ритуалу. Щоб позбутися дедалі сильніших відчуттів, я наважилася заговорити:

– А коли я маю щось відчути? Я маю на увазі біль, про який ти говорив. Коли нечиста половина виходитиме з мого тіла.

Він замовк і похмуро кинув:

– Взагалі-то ти мала вже корчитися від болю. Але твоє тіло абсолютно не реагує на те, що я роблю.

Я б не сказала, що воно не реагує, – промайнула бентежна думка. Світлий бог, і про що я тільки думаю?!

– Схоже, цей ритуал на новообернених вампірів не діє, – нарешті, з розчаруванням сказав він. – Але я все ж таки доведу його до кінця. Раптом просто потрібен час, щоб розпочалася потрібна реакція.

Я ствердно закивала. А що мені ще лишалося? З жахом усвідомила, що якщо ритуал не подіє, далі зі мною церемонитися Воїн не стане.

Мій погляд тепер постійно був прикутий до кинджала за його поясом. Цікаво, як він це зробить? Переріже мені горлянку, а потім відрубає голову? Чи виріже серце?

Дивно, але чоловік відчув зміни у моєму настрої. Допитливо подивився в очі, наче хотів щось сказати. Але потім хитнув головою і продовжив ритуал.