Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Мої брови поволі повзли вгору. Я ненавиділа, коли сторонні називали мене Торі. Лише близькі й дорогі люди могли так мене називати. Для решти я – Вікторія. І вже точне не «маленька».

— Хто Ви такий і що робите у моєму будинку? Хто Вам взагалі дав право так звертатися до мене? - зробила я крок у бік чоловіка, чим викликала ще більшу усмішку на його обличчі.

— Не можу повірити, що з гидкого каченя міг вирости такий гарний лебідь.

Здається, сьогодні мені не судилося підслухати розмову за стінкою.

— Вам ще потрібно потренуватися робити компліменти жінкам. На даний момент у Вас це огидно виходить.

— Перепрошую, — чоловік навіть уклонився, і на хвилину його посмішка зникла з обличчя, але невдовзі повернулася. - Не щодня спілкуюся з прекрасною статтю.

— Помітно. Так Ви відповісте на моє запитання чи покликати прислугу, щоб Вас випроводили з мого будинку? - склавши руки на грудях, попереджувально запитала я.

— Ні, не варто. Я друг герцога Деміана Нортрона. Він зараз спілкується із Вашими батьками. Ви ж знаєте про…

— Знаю, — звузивши очі, відповіла я, з гордістю дивлячись на незнайомця. - Як Вас звати?

— Лорд Хорд Вітронс. А Ви… Вікторія Кранстоф? Я пам'ятаю Вас десятирічною дівчинкою…

Я підняла руку, зупиняючи чоловіка.

— Лорде Вітронсе, Ви прийшли підтримати свого друга у важку хвилину розлучення? Так зробіть ласку ідіть підтримайте його, а не мене.

— Не розумію Вашого настрою, леді Вікторіє, — здавалося його справді хвилював мій настрій. – Ваша мати сказала, що цей шлюб міг принести Вам багато нещасть. Ваша родина дуже вдячна Деміану за його доброту та порядність.

— Доброту та порядність? - здивувалася я. – Здається, Ваш друг із цими поняттями не знайомий. Спочатку купив собі десятирічну дружину, а потім вирішив зажадати гроші назад. Де Ви знаходите тут доброту та порядність?

Не кажучи вже про те, що він робить на маскарадах, офіційно перебуваючи у шлюбі! Але про це я промовчу.

— Перепрошую, леді Вікторіє, але мені здається сталася плутанина, — обережно почав чоловік. – Я був свідком угоди між герцогом та Вашими батьками. Деміан запропонував Вашому батькові гроші і точно не просив віддати Вас йому у дружини. Вам же було лише десять років! Хто у тверезому розумі… Кхм, гаразд… Крім грошей, Ваш батько попросив, щоб герцог оформив із Вами шлюб. Це була ідея Вашого батька видати Вас заміж.

— З чого це раптом Ваш герцог беззаперечно виконує побажання мого батька?

Я пам'ятала слова батьків, що вони думали про моє майбутнє, але лорд Вітронс говорив правду: хто в тверезому розумі поєднає себе шлюбними путами з десятирічною дівчинкою?

Чоловік трохи зам'явся, але відповів:

— Герцог був чимось зобов'язаний Вашому батькові. Думаю, допомогти з боргами та уникнути банкрутства – це найменше, що Деміан міг зробити для Вашої родини.

У вухах задзвеніло, а серце почало надто розмірено битися. Я ніби падала в прірву.

— А чому ж зараз герцогу потрібне розлучення? Хіба він не прийшов повернути гроші назад?

— Звичайно ні! Деміан навіть у думках не згадає про ті гроші.

Краще б я знепритомніла. Там. На маскараді.

Після почутої справжньої причини розірвання шлюбу герцога зі мною, мені стало зовсім не по собі. Ідіотка! Що ж я наробила! Якщо й існують у світі безвихідні ситуації – цей випадок мій.