Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

Лорд Крамер Оуен чітко знав, куди йти. І незабаром він штовхнув дерев'яні двері до медичного центру, вигукнувши:
- Катерино? Ти ще тут працюєш?
- Ну а де ж ще, - пробубнило десь осторонь за білою завісою.
- Доньку мою перевіриш на безпеку цнотливої пліви!
Прогарчав він, а я подумки стиснулася кусаючи до крові губи, щоб не розплакатися.
- Мілорд, навіщо ж так голосно? - Зашипіла жінка.
- Не вірю я цим жінкам...- застогнав батько, сильніше стискаючи мене за кисть.
А я зараз сподівалася, що в мене раптово прокинеться дар землі, і я провалюся крізь землю. Рудоволоса жінка середніх років протислася до нас через білі завіси, де явно хтось знаходився і можливо не один. А я мовчки вилаялася споглядаючи на руду тітку... і тут руда.
- Молода вовчиця або тигриця? - Намагалася вона пожартувати.
- Заткни пельку, відьмо! - Прошепотіла я ледве чутно, і відразу знову подумки вилаялася.
Батько ніби чекав, що я зірвусь і спробую втекти, міцніше стиснув мою праву руку до хрускоту кісток.
- Проходьте сюди, - вказує зеленоока жінка.
Щільно стискаючи губи, я ведена батьком, все ж таки йду на не гнучких ногах куди вказали. Сильнішого приниження, я за все своє життя ще не відчувала. Але варто змиритись, все одно вибору немає.
Знімаючи на ходу свої улюблені туфельки, навіть не поглянула, куди вони розлетілися. Благо батько відпустив і заховався за фіранку, залишивши мене наодинці з цією тіткою в білому легкому платті.
Тремтячими руками почала підіймати тканину спідниці, і сідаю на низеньку канапку. Шовкові трусики, довелося зняти та прилягти на спину.
Коли холодні пальці жінки торкнулися потаємного місця, я здригнулася і, можливо, тихо скрикнула від несподіванки. Проковтнувши грудку сліз і обурення, я все ж таки з великими труднощами стрималася, щоб не розплакатися.
- Лорд Оуен, запевняю вас, ваша дівчинка чиста як крапля роси на світанку.
- Не вірю!
Бубонить батько, раптово вриваючись до нас смикнувши завісу.
- Сам переконаюсь!
Закривши руками рота, щоб не закричати, в жаху дивлюся на батька. Ледве встигла смикнутися, щоб підвестися, як мене відразу притисло магічною силою батька до вузенького ліжка.
Теплі великі пальці накрили мій лобок, а я встигла лише пискнути, перш ніж моє тіло пропалило його магією. Він перевіряв магічно, не проникаючи у лоно. А я почувалася не краще, ніж товар на ринку, який намагаються продати й перед цим перевіряють його цілісність.
- Ну хоч дочці я тепер можу вірити. - Видихнув задоволено посміхаючись родич.
Ще мить і він прибрав з мого тіла свою долоню, одразу знявши магічний тягар з мого тіла.
- Ненавиджу! - Прошипіла, опустивши спідницю і миттєво вибігаючи з цього перегородженого простору.
Як дісталася гуртожитку, я не пам'ятаю. Але замкнувшись у ванній кімнаті, мені хотілося відмитися. Лавандове улюблене мило, здавалося, не допомагало. А на душі було так кепсько, що я практично захлиналася сльозами.
Повернувшись до кімнати, замилувалася рослиною. Намагаючись забути про погане. Напоївши його водою, погладила яскраво-зелені пухнасті пелюстки та посміхнулася до нього. Взувши чобітки, визначила, що вони приховують повністю ніжки, ховаючись під спідницею. Оглянувши себе з усіх боків, попрямувала до виходу. Вже майже вечір, а я сьогодні навіть не снідала.
На першому поверсі хтось трощив меблі, мабуть, викликали духа коменданта. Обернувши себе легким світловим щитом, щоб не потрапили тріски, рушила до виходу. Але несподіваний потік вітряного виру притягнув мене до себе.
Через кілька хвилин я і ще кілька дівчат та хлопчаків стояли у просторому кабінеті ректора.
- Магію всі використовували. Шкодили будівлі! - Чітко викарбував дух комендант випарувавшись у повітрі.
- Захищалася! - Прошипіла йому в слід, але почула лише хмикання одного з чоловіків, що сиділи в приміщенні.
Наш новий ректор крутив у руках мою туфельку і було зрозуміло, що щоб я зараз не промовила. Мені все одно не повірять. Довелося прикусити язика і мовчки вислухати лекцію про те, що робити не можна. А також, змиритися з покаранням у вигляді годин праці на благо Академії. "Десять годин виправних робіт" був такий вердикт.
Коли ми разом хлинули з кабінету, помітила в юрбі знайомі руді патли. Нас було близько десятьох, і хлопці, і дівчата. Судячи з юрби вони всі були дуже задоволені, одна я йшла похмура. Відокремившись від натовпу, нарешті поплелася вечеряти. Присівши за улюблений столик.
Але зелена кашка, в глибокій тарілці не дуже мене порадувала своїм виглядом. На смак вона була їстівною та смачною. А через те, що я була смертельно голодна, мені навіть захотілося другої порції. Яку я так і не отримала, бо шеф-кухаря десь не було.
Сутінки густішали й на вулиці потемніло, дуже захотілося розважити себе хоч чимось. У голові назрівав небезпечний план, але мені не дуже хотілося кликати на допомогу новоявленого нареченого. Для того, щоб налаштувати себе рішуче попрямувала до стовпів біля брами. Де лежали з обох боків два котики. Темний кіт і справді виглядав жахливо, злегка пом'ятий і надто худорлявий. А Сніжок привітно махнув мені лапою.
- Хочу зруйнувати ректорський кабінет! - Замислено пояснилася котикам. - Бажано вщент, щоб не скоро зміг там знаходитися.
- За що? - Почувся приглушений сміх, звідкись з-за брами.
- За несправедливість, - замріяно простягла. Уявивши вже, як ці дві мантикори хрумтять ректорським столом чи стільцем, а шафою заїдають.
- Ідіть спати дівчино, з ректором я переговорю. - Давлячись сміхом пробурмотів чоловічий голос.
Шумно видихнувши, з полум'яними очима розглядала статуї, що поки що стояли на своєму місці. Мрійливо роздумувала. Скільки годин відпрацювання, я отримаю, якщо зруйную всі три? Духи зберігачі у будь-якому разі відновлять їх, навіть якщо вони не є магічними. А мені треба виплеснути свою лють, хоч якось.
- Ходімо, спати. - Пробурчав біля ніг білий пухнастий клубок шерсті.- Сьогодні я сплю з тобою! - Серйозно заявив Світлячок.
- А ти мене за ніч не зжереш? - Поцікавилася у перевертня монстра.
- Не з'їм, пішли. - Сердито пробурчав ще маленький звір, штовхаючись у мою ногу мордочкою.
Через десяток хвилин, я вже солодко спала обіймаючи тепле вуркотливе створіння. Яке із задоволенням поглинало моє світло. Хоч магічно виснажусь, щоб ненароком не вбити свою затихлу сусідку. Адже було гостре бажання закувати її у світлові ланцюги та накласти руну мовчання. Не люблю рудих... напевно через нашу служницю Надін. Багато вона мені крові зіпсувала протягом шести років.