Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

Мої думки майоріли від, підірвати тут все, світловими рунами вибуху, до сильного збентеження. Та як він наважився? Я своєї згоди на шлюб не давала! Та ще й серце моє змусив битися частіше. Це був перший лист із зізнанням у коханні отриманий мною.
- Леді, хочете вина? - Прохрипів за спиною знайомий голос орка.
- Вина? - Перепитала його обертаючись. Мої очі здивовано розширилися.
- Ще навчальний процес не почався. - Розвів ручищами шеф-кухар. - А вам це потрібно. Зазвичай, коли жінка п'є вино, вона заспокоюється.
Намагався він виправдатися. Тому що я глянула на нього так, ніби вже знайшла свою жертву, яку я хочу підірвати.
- Я ще до обов'язків ректора не приступив. А ти вже споюєш моїх студентів, друже. - Пролунав приємний чоловічий голос.
Високий симпатичний світловолосий чоловік і сивий дідок не нижче зростом прямували прямісінько до нас.
- Але це краще, ніж сильний чистокровний маг, рознесе все в окрузі.
Задоволено звернувся орк до чоловіків.
- Що в посланні? - Поцікавився скрипучим голосом сивий чоловік.
- Самі прочитайте, - червоніючи й знову розсердившись, простягла до нього аркуш паперу.
Після прочитання старий насупився поглядаючи на світловолосого, що стояв поруч. А губи молодшого розтяглися в радісній посмішці.
- Брат прийде, - радісно промуркотів він. - Татку, можна перепланування в Академії влаштувати?
- Мабуть, я погарячкував з передачею ректорського крісла. - Шумно застогнав дідусь.
- Ви теж з роду Рагнар? - Злякано перепитала чоловіків.
Адже моєю надією була Академія. А зараз виходить, що я сама не знаючи того, стрибнула в пащу звіра.
- Ні. - Відповів світловолосий блакитноокий чоловік.
Стиснувши міцніше в долоні папірець і розвертаючись до основної будівлі. Він поспішав покинути нас, а я трохи розслабилася.
- Стійте!
Зойкнула, одумавшись, адже він з собою забрав моє перше любовне послання. Але чоловік додав швидкості крокам весело сміючись.
Не вистачало ще бігти за ним, тому, можливо, зопалу, я направила в нього магічними ланцюгами світла. Для зв'язування його ніг із-під землі. Але він спритно відстрибнув убік і продовжив йти. Розсердившись, почала збирати в кінчики пальців більше магічної сили. Але на моє плече лягла величезна долоня і я здригнулася.
- Не поцілиш, він спритний.- Пробубонів орк.
Навіщо воно мені? Промайнуло в голові і я змусила себе залишити все як є.
- Нехай забирає, - відповіла прямуючи до кімнати гуртожитку.
Довго не могла заснути, переверталася на ліжку майже до світанку. А потім гучний гуркіт і холодні, практично крижані пальці, витягли мене зі сну.
- Чий? - Перепитав дух комендант, вказуючи пальцями на нутрію.
- Наш! - Повідомила Афія.
- Не врахована тварина. Потрібно внести до Реєстру. А також потрібно заяву про згоду обох сторін на його проживання у цій кімнаті. Мені не потрібні проблеми із новим начальством.
Я посміхнулася натягуючи ковдру на голову. Він іскриться, а я тільки но прокинулася. Та й, швидше за все, новий ректор, сам тут проблеми влаштує. Але це вже не моя справа!
- Ти ж підпишеш? - Чую хитрий дзвінкий голосок.
- А де моя форма? - Поставила запитання, що довго мучило мене.
- Подумаєш... я думала тобі видадуть ще один комплект. Адже по одному це мало, а в нас був би запасний на двох.
- Я відмовляюся жити з цими гризунами! - Голосно оголосила я на всю кімнату. Дівчина тихо заплакала в подушку. А дух комендант випарувався, прихопивши з собою тварину.
Прокинулася практично перед обідом. Сонце вже стояло високо. Моєї сусідки десь не було. Але речі Академії були обережно складені стопкою на столику біля мого ліжка. На ліжку сусідки та на підлозі поряд були стопи одягу. Мабуть, вона дуже поспішала кудись та розкидала все навкруги.
На самомій верхівці речей лежала біла вузька спідниця олівець і мала чудовий вигляд, переливаючись якимись знаками. Схопивши речі, я поспішила у ванну, а потім розглянула все інше.
І що ми маємо: одненька біла спідниця що звужувалася до колін, коротенька чорна спідниця шорти, кілька простих білих сорочок, світла приталена блузка з пишним білосніжним бантом спереду, білосніжний жакет з символом Академії у вигляді золотого меча і двох білих крил. білий плащ з чорними зав'язками та емблемою Академії, а також високі чорні чобітки.
Недовго думаючи одягла спідницю олівець і приталену блузку, зверху накинувши жакет. Дзеркало у ванній кімнаті доходило лише до пояса, але я все одно залишилася задоволеною побаченим, заплітаючи волосся в тугу косу. Через декілька хвилин, взувши свої білі туфельки на високих підборах, поспішала до їдальні.
Але на половині шляху почула незрозумілий шум, що доносився від вхідної брами.
- Їсти! - З криками, - я голодний, - і. - Маууу.
Буквально застрибнула на мене біла мантикора, поклавши свої велетенські лапи на мої плечі. Я навіть озирнулася на статуї, перевіряючи наявність на своєму місці такої. Статуї там стояли. А я в паніці дивилася на монстра, що височів над моєю головою. Який жалібно дивився на мене своїми червоними очима, розміром у блюдце.
- Маууу, їсти.
Запищав ображено лягаючи на землю Світлячок, вірніше білий мантикора монстр, тільки без крил.
- Вибач, що налякав.- Винувато промуркотів та сховав, він мордочку в лапах. - В нас зараз бій, а брат голодний і поранений. Наш новий ректор не знає, чим годувати його. А в старого закінчилися хрусткі темні камінці.
- Дочко! Мене не впускали.
Крокував на територію Академії, високий світловолосий підтягнутий чоловік. Тато озирався увсібіч струшуючи з білої мантії придворного світлого чарівника, залишки темної магії.
- Ця видра листа приховала, - вищирився він, хиже примруживши карі очі. Чую Надін не пощастило.
- Я не покину Академію! - Вигукнула схопившись за шию великого білого пухнастого монстра.
- А я й не забираю. Твій чоловік погодився з тим, що тобі знадобиться більше часу. Я власне, ось чого прийшов. - І батько знову посміхнувся погляди на мене. - Хотів запитати, чи ти незаймана. А то не хотілося б зганьбити свій рід.
- Так, - видихнула червоніючи.
- Заодно й перевіримо!
- Але ... - Пропищала я.
- Не сперечайся. Ти не замислювалася, що у двох світлих магів народилися діти з магією вогню, води та навіть вітру? Я прощав дружині все і терпів. Тому що вона тебе народила. Але, я не хочу віддати тебе пошкодженою у дружини шановному імперському бойовому магу.
Зніяковівши, я відчула як рум'янець залив мені обличчя. Потоки сліз уже намагалися вирватися назовні і я безвольно пленталася за батьком. Було дуже боляче усвідомлювати, що мої брати рідні мені лише по матері.
Коли ми ступили у величну будівлю, з високою стелею всередині та з білими колонами. На мене накотило обурення.
- Я не збираюся заміж! - Прошипіла я в спину батькові.
- Ти вже була з чоловіком? - Примружив він сердито очі, глянувши на мене через плече.
- Ні! - Вигукнула.
- Я повинен переконатися.- Відповідь він і чітко вибрав маршрут прямуючи до одного з коридорів, що знаходилися праворуч.