Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

   Він наче не зважав на мене, промовляючи далі, і дивлячись на Лорен.
   — Wow, elle est jolie***.
   — Стефан, це моя гостя, подруга Беатріс Лорен.
   Мій друг, як завжди увімкнув усі свої рефлекси спокусника, і нахилившись до Лорен, поцілував її у щічки, промовляючи, що вона прекрасна. З цим не посперечаєшся. Суцільна сексуальність та врода.
   — Лорен, це мій друг, Стефан.
   — Дуже приємно. — Посміхнулась вона, червоніючи від надмірної уваги.
   — І мені, belle.****
   — Ви, теж знаєте англійську?
   — Не досконало, але - oui*****.
   — Стефан вчився колись за обміном у Флориді.
   — А-а-а… — Лорен посміхнулась.
   Стефан нахабно всівся навпроти Лорен, і посміхаючись своєю досконало білосніжною посмішкою, почав зачаровувати її.
   — Як надовго ви тут, belle?
   — Приїхала на кілька місяців.
   Стефан пірнув у свою каштанову гриву пальцями, і дивлячись своїми темними очима на Лорен, торкнувся її руки. Мені це геть не сподобалось. І це дуже м’яко кажучи. Я закипів, якщо бути чесним. Можливо, я б щось і сказав Стефану, але Лорен, мило посміхнувшись, залагодила конфлікт, який би міг розпочатись. Вона обережно забрала руку, і подивившись на мене, дала зрозуміти своїми блакитними очима, що їй все одно до спокусника Стефана.
   Лорен відсунувшись, запросила мене сісти поруч. Я так і зробив.
   — Theo, чому не сказав, що на твоїй віллі – розцвіла така квітка? Це не чесно! Oh non, non, non, ce n'est pas acceptable*.
    — Стефане… — почав я, але мій друг мене перебив.
   — Завтра ми прийдемо до вас. C'est décidé, Theo**.
   Я знав свого друга, як п’ять пальців і щоб я не говорив, він все одно прийде.
   — Ми – це хто? — Поцікавився я.
   — Все, як завжди. Наша компанія. — Знизав плечима Стефан, наче кажучи «ти, що дивак?!».
   — Коли?
   — Завтра о сьомій вечора. Тож, чекайте гостей. — Стефан встав і разом з ним я. Він попрощався зі мною, і знову нахилився до Лорен, цілуючи її у щічки. — À plus tard,belle***.
   — До зустрічі. — Лорен посміхнулась йому і він вирішив, що вона на гачку. В цьому я був упевнений.
   Стефан хитро усміхався, коли йшов від нашого столика до виходу. Я люблю свого друга, але коли він такий… мені хочеться в’їхати йому в щелепу. Хоча… мене раніше не хвилювала його поведінка, але, що сталося зараз? Чому мене так дражнило те, на що зазвичай я не зважав? Я знав, знав причину – Лорен. Мене не бісило те, як поводиться Стефан, мене бісило, що його флірт був направлений на Лорен. От, що мене виводило з себе.
   — Як тобі Стефан? — Повернувши у її бік голову, поцікавився я, як на мене дуже жорстко. — Вибач… вибач.
   — Ловелас одним словом. У мене вже такий був, одного було вдосталь. Тож…
   Я з полегшенням видихнув і засміявся.
   — Твій чоловік… він…
   — Він просто знайшов своє кохання з іншою, от і все. Я вірю, що він не
зраджував. Так і є. Ерік спочатку розповів мені про те, що йому подобається інша… з їхньої роботи. І я одразу подала на розлучення. От така от історія. Іноді таке буває.
   — Це через розлучення, ти, погано почувалась?
   — Ні.
   В її очах з’явились сльози і я зрозумів, що слід змінити тему.
   — Ти, зараз щось пишеш?
   Лорен похитала головою.
   — Я вже давно нічого нормального не можу написати. Тож, останні місяці, взагалі за роботу не бралась. Я тому і приїхала сюди, щоб змінити оточення, врешті решт країну і хотілося б змінити своє життя… себе.
   — Ну, Стефан здається продемонстрував, що ти можеш круто змінити своє життя. — Засміявся я.
   — О, ні! Дякую… не треба.
   Ми сміялись та розмовляли про те, якою вона бачить наступну книгу, що б вона хотіла побачити в Провансі. Ми обговорювали все потроху і нам було добре одне з одним. Все легко та просто.
   Ми доїли десерт, розрахувались та поїхали на віллу, де і мали провести останок дня та звичайно вечір. Будучи на місці, ми розійшлися по кімнатам, щоб освіжитись, а потім зустрітись на веранді та прогулятись виноградниками.
   Через пів години ми йшли лозами і розмовляли про те, чим займаюсь я останні сім років.
   — Ти винороб, ти гарно готуєш,… ти неймовірно галантний та дуже привабливий. — Її чесність мені так сильно імпонує, що я все більше і більше захоплююсь нею. — Як такий, як ти, і досі неодружений?
   — Це повинно бути на все життя, як в моїх батьків. Краще вже не одружуватись, ніж провести не з тією людиною життя, аніж мати обручку на пальці і не бути з коханою людиною. Це не те, чого я хочу. Кохання та пристрасть. Ось що має бути між двома людьми. Кохання  це- як ніжне біле вино,… як грайливе рожеве вино;… та сповнене пристрасті та насолоди червоне вино. Таким я бачу кохання.
   — О, Тео… ти неймовірний чоловік. Вірю, що ти знайдеш те, що бажає твоє серце. — Лорен мило посміхнулась, і торкнувшись моєї щоки, провела по ній теплою долонею. Зніяковівши від власних проявів ніжності, вона швидше закрокувала між рядами винограднику і запитала: — Ти виготовляєш рожеве вино? Правильно?
   — Так. Саме так. А ще я допомагаю батькам зі збором лаванди. Це наш основний бізнес. Вино я виготовляю для місцевих кафе та ресторанів, і звичайно для себе. Люблю цим займатись. Це – моє.
   — Це чудово, Тео. — Лорен вдихнула теплий вечір Провансу і прошепотіла: — Таке відчуття, що я приїхала додому.
   — Це гарне відчуття. — Я дивився на неї і мене переповнювало тепло. — Лорен?
   — Що? — Вона подивилась на мене і я голосно глитнув.
   — Можна тебе обійняти?
   — Так. — Лорен посміхнулась і притулилась обличчям та долонями до моїх грудей.
   Мої руки обплелись довкола її талії, і я наче розчинився в цьому моменті. Мені кортіло запам’ятати все: аромат її тіла; стукіт серця; розмірене дихання та тепло її рук.
   Зі мною, ще ніколи такого не було. Добре. До болю добре. Хіба так може бути? Виявилося може. Я знав, що ми не зможемо бути разом і від цього моє серце стискалося.
   — Дякую за те, що ти тут.
   Вона встала навшпиньки, і дотягнувшись до мого підборіддя, поцілувала в нього.
   — Дякую, що зголосився прийняти мене на віллі Ламбер.
   — Вип’ємо вина на веранді?
   — Із задоволенням.
   Мені довелося відпустити Лорен з обіймів, і узявши її за руку, ми пішли до будинку через виноградники, у яких залишиться ця мить назавжди.
   Дійшовши до столика, я налив нам рожевого вина і ми ще довго просиділи під зорями Провансу. Вони яскраво спалахували в небі, доки ми розмовляли про життя. Згодом, ми приготували тарілку з сирами, канапками і таким чином повечеряли.
   Попрощавшись до завтра, ми розійшлися по своїх кімнатах, забираючи з собою диво цього вечора.
———————————————
*Привіт, Тео. (франц.)
*О, боже. (франц.)
*Ого, вона красуня (франц.)
*Красуня (франц.)
*Так (франц.)
*Ні, ні, ні, це неприйнятно (франц.)
*Все вирішено (франц.)
*До скорого, красуне (франц.)