read-books.club » Детективи » Запізніла розплата 📚 - Українською

Читати книгу - "Запізніла розплата"

207
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Запізніла розплата" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 47
Перейти на сторінку:
високий: «Ти знаєш, що нам потрібно?.. Секретні папери! Де вони?» Я не чула відповіді чоловіка, але низенький зарепетував люто: «Брешеш! Ми знаємо, вони в тебе. Де ключі..?» Потім почали висувати шухляди. В стіні туалетної кімнати є сейф, в якому чоловік завше тримав велику суму. Леоні каже, що гроші зникли, але, певно, вони не знайшли того, що шукали. Бо скоро я почула, як високий, лаючись, наказав чоловікові одягатись. Але тут якийсь шум в будинку налякав їх, вони виштовхнули чоловіка з туалетної кімнати сюди, до моєї опочивальні. Він був напіводягнутий.

— Перепрошую, — перебив її Пуаро. — Значить, іншого виходу звідти немає?

— Ні, пане. Єдині двері ведуть до моєї кімнати. Вони швидко пройшли опочивальню. Низенький попереду, а високий позаду чоловіка. У руці високий все ще тримав кинджал. Поль спробував підійти до мене, я бачила страждання в його очах. Він звернувся до своїх мучителів: «Я повинен сказати їй кілька слів». Потім підійшов до мого ліжка: «Все буде гаразд, Елюаз. Не бійся. Я повернуся раніше, ніж зійде сонце». Але попри всі зусилля надати голосу впевненості, в очах його стояв жах. Потім вони виштовхнули його з кімнати. Високий злочинець сказав: «Пам'ятай, одне слово — і ти труп!..» Коли вони пішли, я, певно, знепритомніла. Свідомість повернулася до мене, коли я відчула, що Леоні розтирає мені зап'ястя і вливає до рота бренді…

— Пані Рено, — сказав слідчий, — ви хоча б здогадуєтесь, що шукали вбивці?

— Ні, пане.

— Ви знали, що ваш чоловік чогось боїться?

— Так. Він дещо змінився.

— Давно?

Пані Рено подумала.

— Це почалося, либонь, днів десять тому.

— Не раніше?

— Можливо. Але помітила я лише тоді. Ви питали чоловіка, в чому справа?

— Один раз. Він відбувся ухильною відповіддю. Однак я була певна, що він страшенно занепокоєний. Та оскільки він відверто намагався приховати свій стан, я удавала, що нічого не помічаю.

— Вам було відомо, що він запросив детектива?

— Детектива? — здивовано вигукнула пані Рено.

— Так, пана Еркюля Пуаро. — Пуаро злегка вклонився. — Він прибув сьогодні на запрошення вашого чоловіка. — І, витягши з кишені листа пана Рено, слідчий простяг його бідолашній жінці.

Вона прочитала його з щирим здивуванням.

— Ні сном ні духом не знала. Він, безперечно, цілком усвідомлював небезпеку.

— Ну, а зараз, пані, я проситиму вас бути відвертою. Чи не згадуєте ви хоч якого випадку в житті вашого чоловіка у Південній Америці, який пролив би світло на вбивство?

Пані Рено глибоко замислилась, але врешті заперечно захитала головою.

— Жодного. Певна річ, чоловік мав багато ворогів серед людей, котрих він, так би мовити, випередив. Але конкретного випадку — не пригадую. Я, певна річ, не тверджу, що такого не було, просто мені не відомо.

Слідчий незадоволено погладжував борідку.

— Ви можете сказати, о котрій годині було вчинено злочин?

— Так. Я точно пам'ятаю, як годинник пробив двічі. — Вона хитнула головою в бік каміна. Там на мармуровій дошці стояв дорожній годинник у шкіряному футлярі.

Пуаро підвівся, уважно оглянув годинник і задоволено хитнув головою.

— А ось, — вигукнув пан Бекс, — і наручний годинник. Мабуть, убивця скинув його з нічного столика. Вщент розтрощений… Хіба злочинці знали, що годинник свідчитиме проти них?

Він обережно видалив залишки розбитого скельця. Нараз на його обличчі відбилось повне остовпіння.

— Боже мій! — вихопилось у нього.

— В чому річ?

— Стрілки показують сьому годину…

— Що?! — з подивом вигукнув слідчий.

Пуаро без жодного звуку взяв розбитий годинник із рук збентеженого комісара і приклав до вуха. Потому посміхнувся.

— Скельце розбите, але механізм працює.

На обличчях присутніх заграла посмішка полегшення, коли вони почули, як просто все з'ясувалося. Але слідчий глибокодумно зауважив:

— Та зараз, певна річ, не сьома година!

— Ні, — лагідна промовив Пуаро, — лише кілька хвилин на шосту. Годинник, либонь, поспішає, чи не так, пані?

Пані Рено розгублено зсунула брови.

— Він дійсно поспішає, — підтвердила вона. — Але щоб так набагато?.. Цього я раніше не помічала.

Нетерпеливим жестом слідчий дав зрозуміти, що йому все ясно, і знову звернувся до пані Рено з запитанням.

— Пані. Вранці парадні двері були прочинені. Майже нема сумніву, що вбивці потрапили до будинку крізь них, проте — жодних ознак злому. Як би ви пояснили це?

— Можливо, мій чоловік виходив на прогулянку перед сном і забув защепнути їх, коли повернувся…

— З ним таке могло трапитись?

— Так. Він був страшенно неуважна людина.

Промовляючи ці слова, вона спохмурніла, немов ця риса небіжчика часом дратувала її.

— Гадаю, ми вже можемо зробити один висновок, — зауважив комісар. — Оскільки злочинці наполягали на тому, щоб пан Рено одягнувся, місце, куди вони везли його, те місце, де були заховані «секретні папери», мабуть, недалеко звідси.

Слідчий хитнув головою.

— І так і ні. Бо пан Рено сказав, що повернеться до ранку.

— Коли з Мерлінвіля відходить останній потяг? — запитав Пуаро.

— О 23.50 в одному напрямку і в 00.17 у протилежному. Але ймовірніше, що вони були на машині.

— Певна річ, — погодився дещо спохмурнілий Пуаро.

— Безперечно, на машині, і це допоможе нам вистежити їх, — бадьоро вів далі слідчий. — Малоймовірно, щоб ніхто не помітив автомобіль з двома іноземцями. Блискуча ідея, пане Бекс!

Він осміхнувся сам до себе, але, враз спохмурнівши, звернувся до пані Рено:

— У мене ще одне питання, мадам. Чи знаєте ви когось на прізвище Дювін?

— Дювін?.. — повторила пані Рено. — Принаймні зараз — не пригадую.

— Ваш чоловік ніколи не називав цього прізвища?

— Жодного разу.

— Серед ваших знайомих є хтось на ім'я Белла?

Ставлячи це питання, слідчий пильно вдивлявся в обличчя пані Рено. Він сподівався, що, почувши це ім'я, жінка викаже себе бодай якоюсь гримасою злості чи презирства. Але пані Рено лише заперечно похитала головою. Її реакція здавалась цілком невимушеною. Слідчий поставив подальше питання:

— Вам відомо, що учора ввечері до вашого чоловіка хтось приходив?

Щоки її трохи почервоніли, але відповідь пролунала стримано й спокійно:

— Ні. Хто то був?

— Жінка!

— Невже?

Але слідчий вирішив поки що не заглиблюватись у цю тему. Здавалося малоймовірним, щоб пані Добрей була причетна до злочину, і він не хотів завдавати пані Рено зайвих неприємностей. Він дав знак комісару, і той відповів кивком голови. Потім, підвівшись, перетнув кімнату і повернувся із скляною банкою, котру ми бачили у сарайчику. Із неї витяг кинджал.

— Пані, — м'яко сказав він, — ви впізнаєте це?

Вона зойкнула:

— Це ж мій маленький кинджал! — Але побачивши закривавлений кінчик, вона відсахнулась, очі її поширшали від жаху. — Це кров?..

— Так, вашого чоловіка вбито цією зброєю… Ви цілком певні, що саме цей ніж лежав

1 ... 7 8 9 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запізніла розплата», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Запізніла розплата"