Читати книгу - "Сини змієногої богині"

виробів з металу – виріб покривається найдрібнішими металевими кульками, що укладаються та припаюються до його поверхні у вигляді трикутників, ромбів, гілочок. Ця техніка була відома, крім античної Греції, Давньому Єгипту і Київській Русі, її знали навіть за раннього залізного віку. Приклад – золоті підвіски з намиста в похованні багатої скіф’янки з кургану Темір-Гора на Керченському півострові біля с. Бакси. ">[37] На внутрішній поверхні дисків розміщені вісім вишуканих пальметок з розетками біля основи, а центр їхній прикрашає пишна багатопелюсткова квітка.

Головна прикраса кожної серги – багатофігурна композиція, виконана в мікроскопічних формах. На них зображені популярні в Афінах спортивні змагання. Ось учвал несуться четверо коней, запряжені в колісницю, якими керує крилата богиня Ніке. Праворуч від неї воїн з великим щитом, готовий вистрибнути з колісниці, щоб самому завершити біг до фінішу.

Давньогрецький майстер був превеликим умільцем та ще в такому непростому виді, як мікротехніка. Він успішно виконав такі деталі, як мережива на щиті, виокремив кожну пір’їнку на крилі богині! Ясно, що за сильного збільшення (принаймні це видно тільки при багаторазовому збільшенні), крихітні зерна були з’єднані по чотири і розміщені рядами. Саме такі деталі та їх вправна обробка і створили всесвітню славу «Феодосійським сергам» – тим більше, що винайдена давньогрецькими майстрами техніка зерні згодом була втрачена. Оптичного скла тоді ще не вміли виготовлювати. Для цього використовували лінзи з гірського кришталю, які могли давати дворазове збільшення.

Серги, знайдені біля Феодосії, відразу ж привернули увагу ювелірів. Чимало хто з них – Петербург, Париж – намагалися зробити копію, але так і не впоралися із завданням, адже не знали способів припаювання та склад припаю, що їх застосовували античні майстри. За справу брався навіть знаменитий Карл Фаберже, але скільки не робив спроб повторити «Феодосійські серги», стільки його й чекала невдача. Лунниця була покрита всуціль зернами зерні. Крихітні, ледь око їх розрізняє, золоті кульки були рівномірно розташовані по всій поверхні. А ось намагаючись створити їхню копію, Фаберже не міг з’єднати бодай три зернятка – вони зливалися і не трималися на серзі. І це при тому, що знаменитий ювелір використовував усі досягнення сучасної техніки, зокрема оптику, чого не мали античні майстри. З часом ювеліри ціною величезних зусиль зуміли з’єднати лише три зернини замість чотирьох, але прадавня техніка зерні, по суті, так і по сей день залишилася невідомою.

Вершиною жіночих прикрас у скіфів на сьогодні залишається золота пектораль – нагрудна прикраса із Товстої Могили, що є шедевром прадавніх умільців – греків і скіфів.

А ще в кожної жінки було незмінне бронзове дзеркало, просте й з орнаментом, або прикрашене позолотою.

Вона була чарівною на позір…

…Біля черепа жінки лежали масивні золоті сережки з голівками фантастичних грифонів, випуклі і коштовні. Вже по них можна судити: знатна була жінка!

А ще біля черепа знайшли 20 золотих пластинок від головного убору – бляшки із зображенням скіфської праматері, змієногої богині, – біля лівої ноги бронзове дзеркало у формі диска з прямокутною ручкою, там же стояла посудина на ніжці – своєрідна курильниця з кришкою. А ще знайоме археологам із скіфських поховань веретено. Та амулет з нижньої щелепи молодого вовка. Одне слово, звичайні речі заможної і знатної скіф’янки, що мали супроводжувати її в потойбіччя.

Зачищають далі, і раптом з’являються два довгих залізних списи, колчан із берести, а в ньому – 150 бронзових наконечників стріл… Жінка і… воїн в одній особі?

І стало ясно, що в могилі на березі Дністра похована молода (20–25 років) жінка-воїн.

Антропологія явно скіфська.

То виходить, це могила жінки-амазонки? Однієї з тих войовниць, що нічим не поступалися чоловікам-воїнам?

«Ми з дитинства звикли, що це тільки красива і поетична легенда, – пише Є. Яровий, який розкопував поховання придністровської амазонки. – Прадавня казка, народжена під безхмарним егейським небом, де смагляві красуні оперізують своїх героїв мечем, благословляючи їх на подвиги, а козлоногі боги, які пахтять веселим мілетським вином, витанцьовують з довгоногими німфами. Але ось розкопаний буджацький курган, що осів під вагою літ і заріс жорсткою степовою травою, а під ним виявилась легенда, що ожила у вістрях списів і десятках безжалісних стріл…»

Жіночі поховання, що, ймовірно, належали амазонкам-войовницям прадавніх часів, розкопали на Дону, на Дніпрі, Інгулі, Дністрі, тож виходить, що жінки-воїни – це не фантазія давніх авторів?

Але якщо вже бути точними, і про це свідчать поховання, вони були не тільки воїнами, а й добрими господинями, зразковими дружинами, матерями, хранительками домашніх вогнищ, тільки, на відміну від чоловіків, мали подвійну роботу – і вдома, і на війні.

«Графічна реконструкція черепа… проведена в лабораторії, показала, що ця молода жінка була рідкісної вроди. В обрамленні масивних золотих серег вона була чарівною на позір. Який жаль, що життя її обірвалося так рано».

Гіпотеза Бориса Мозолевського:
У скіфів були не лише царі-воїни. А й царі-жерці. А що коли їх убивали й ховали одразу ж по смерті царя?

Жерцями називають служителів культу, переважно в політеїстичних багатобожих релігіях.