Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

Сара чекала, поки вампірка скінчить читати. Це зайняло в Ізабо дві хвилини, що було майже вдвічі швидше, ніж розраховувала Сара.

— Ну, і як?

— Вони були з ним на свята.

«Уранці на Різдво Христове я попрощався з твоїм сином. Нарешті він щасливий, бо спарувався з жінкою, яка у всьому нагадує богиню і гідна його кохання», — прочитала вголос Ізабо.

— А ти впевнена, що він мав на увазі саме Діану та Метью? — Емілі ці рядки видалися якимись навдивовижу офіційними та маловиразними як для листування між чоловіком та дружиною.

— Так. Метью завжди був нашою проблемною дитиною, і ми постійно за нього турбувалися, хоча його брати та сестри потрапляли у ще гірші халепи. Моїм єдиним бажанням було побачити Метью щасливим.

— А згадка про «жінку, котра у всьому нагадує богиню» є, на мою думку, цілком прозорою і недвозначною, — погодилася Сара. — Не міг же він назвати Діану на ім’я і вказати при цьому, що вона відьма! Бо цілком могло статися, що цей лист міг потрапити й до чужих рук. От він і перестрахувався.

— Це іще не все, — продовжила Ізабо. — «Доля й досі має змогу і силу дивувати нас, моя розумнице. Боюся, попереду нас чекають важкі часи. У той нетривалий період, що залишився у моєму розпорядженні, я спробую зробити все, що зможу, щоб гарантувати безпеку твою і наших дітей та онуків — тих, ким уже маємо щастя втішатися, а також іще ненароджених».

Сара спитала, стиха вилаявшись:

— Ненароджених — я правильно зрозуміла? Чи «незроблених»?

— Так, ненароджених, — прошепотіла Ізабо. — Філіп завжди ретельно підбирає слова.

— Значить, цим він хотів щось сказати нам про Діану та Метью, — зробила висновок Сара.

Ізабо стомлено всілася на софу.

— Колись дуже-дуже давно ходили чутки про створіння, які відрізнялися від решти створінь. Вони були безсмертними і водночас могутніми. Приблизно в той час, коли вперше була підписана угода, дехто стверджував, начебто якась відьма народила дитинча, яке, подібно до вампіра, плакало кривавими слізьми. І кожного разу, коли воно робило це, з моря налітали люті вітри.

— Я ще ніколи про це не чула, — мовила Емілі й нахмурилася.

— Від цієї розповіді легковажно відмахнулися, як від чергового міфу, навмисне вигаданого для того, щоб сіяти страх серед створінь. Мало хто з нас зараз пам’ятає про це, а тих, хто вірить, що це можливо, іще менше. — Ізабо торкнулася листа, який лежав у неї на колінах. — Але ж Філіп знав, що це правда.

— Що — правда?

— Те, що відьма народила маньясанга. Бідолашне дитя страждало від голоду. Відьмина родина забрала в неї хлопчика і відмовилася годувати його кров’ю, вважаючи, що коли будуть силоміць годувати його молоком, то він не стане одним із нас.

— Метью не може не знати цієї історії, — зауважила Емілі. — Ти б розповіла йому про це, щоб допомогти в його дослідницькій роботі або хоча б заради Діани.

Ізабо похитала головою.

— Я не маю права розповідати йому такі історії.

— Ще б пак! Ти ж мусиш зберігати свої таємниці, Ізабо, — роздратовано кинула Сара.

— А ти свої, Саро! — скрикнула Ізабо. — Невже ти й справді гадаєш, що оті відьми — створіння на кшталт Сату і Пітера Нокса — анічогісінько не знають про цього хлопчика-маньясанга та його матір?!

— Ану припиніть! Обидві! — різко обірвала їх Емілі. — Якщо ця історія є правдивою, то про неї знають й інші створіння, і в такому разі Діані загрожуватиме велика небезпека. І Софії також.

— Її батьки належали до відьомського племені, але вона — демон, — зауважила Сара, згадавши про двійко молодят, що з’явилися у неї на порозі в Нью-Йорку напередодні Гелловіну. Ніхто не зрозумів, який стосунок мало це подружжя до обговорюваної таємниці.

— Демоном є й чоловік Софі, але донька їхня буде відьмою. Вони з Натаніелем — це ще одне свідчення того, що ми не знаємо, яким чином відьми, демони та вампіри репродукуються й передають свої здібності дітям, — занепокоєно сказала Емілі.

— Софі з Натаніелем — не єдині створіння, яким слід триматися подалі від Конгрегації. Добре, що Метью з Діаною зараз перебувають не тут, а в 1590 році, і їм не загрожує небезпека з боку Конгрегації, — похмуро мовила Сара.

— Але чим довше ці двоє залишатимуться в минулому, тим вищою буде імовірність того, що вони змінять сьогодення, — зауважила Емілі. — Рано чи пізно Метью з Діаною видадуть себе.

— Що ти маєш на увазі, Емілі? — поцікавилася Ізабо.

— Час змушений буде підлаштуватися під них, але не мелодраматично, як дехто вважає — відвернення війн, зміна результатів президентських виборів… Це проявиться у дрібничках, таких, наприклад, як ця звістка, що вигулькнула сьогодні з книги.

— Аномалії… — стиха мовила Ізабо. — Філіп завжди шукав у цьому світі аномалії. Саме тому я й досі читаю газети. Ми виробили звичку продивлятися їх кожного ранку. — Вона заплющила очі, поринувши у спогади. — Звісно, Філіп віддавав перевагу спортивній хроніці, а також новинам освіти. Філіп дуже переймався тим, що діти вивчатимуть у майбутньому. Він започаткував стипендії для вивчення грецької та філософії, а також фінансував вищі навчальні заклади для жінок. Мені це завжди видавалося дивним.

— Він шукав Діану, — раптом сказала Емілі з упевненістю людини, обдарованої здатністю ясновидства.

— Можливо. Одного разу я спитала його, чому він так цікавиться поточними подіями і що сподівається знайти в газетах. А Філіп відповів, що дізнається про це тоді, коли побачить те, що шукає, — відповіла Ізабо. Вона сумно посміхнулася. — Він любив свої таємниці й часто казав, що якби була можливість, то став би детективом, як Шерлок Холмс.

— Нам слід потурбуватися про те, щоб знайти всі ці маленькі часові відхилення, перш ніж про них пронюхає Конгрегація, — сказала Сара.

— Я скажу про це Маркусу, — погодилася Ізабо, кивнувши головою.

— Тобі таки треба було розповісти Метью про отого хлопчика зі змішаного шлюбу, — ніяк не могла вгамуватися Сара.

— Мій син кохає Діану, і якби Метью дізнався про того малюка раніше, він би відмовився від неї, щоб не наражати на