Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Висловившись, Ромул озирнувся, підійшов до старого дерев'яного трону з тріснутою спинкою і сів, явно настроївшись трохи почекати. Блазень підтягнув меч ближче до нього і розсівся біля ніг.

А адмірал знову переглянувся з партнерами по грі, трохи потупцював біля виходу з музею, а потім хмикнув і подався шукати гарпунщиків і пояснювати племіннику, чому йому краще негайно забратися з палацу. Інші потяглися за ним.

— А хлопчик, шантажист, — з часткою захоплення сказав сивий, коли компанія відійшла від музею досить далеко. — Тепер так і смикатиме нас, та й не тільки нас, цим щитом і демонами. І впевнений, навіть якщо цих монстрів він прожене, з'являться нові. Хоч бери та столицю перенось.

— Куди? — стомлено спитав адмірал. — Гаразд, ще відокремитися, що з огляду на монстрів, спричинить невдоволення підданих. А столиця завжди була тут. Як і палац. Цікаво, що такого Мален сказав хлопцю, що він вирішив показати зубки?

— Пояснив, як прогнати демонів, — сказав сивий. — І, напевно, ще щось. Наприклад, те, як посеред коридору зникають люди. Та багато чого міг сказати.

Адмірал тільки зітхнув.

Несподівана зміна поведінки Ромула плутала всі карти. І тепер було незрозуміло, що робити насамперед. Чи намагатися переконати його у своїй відданості, чи поспішно стягувати до себе ниточки влади, щоб потім імператор на уклін ходив, а не навпаки. Якби адмірал був єдиним претендентом на ці ниточки, він би, без сумніву, обрав друге. А у нинішній ситуації незрозуміло, що краще.