Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Едем від хвилювання підвівся. 

— У вас збереглася бодай одна доза? 

Ахат вивчала його, як вивчають поведінку вірусу під мікроскопом. 

— Жодної. Ми можемо зробити обмежену партію. Але якщо людина на останній стадії, то просто не дочекається. 

Едем спустився до басейну. Хвилі біля його ніг змінювали амплітуду коливань залежно від того, наскільки далеко був плавець, але жодного разу вони не вихлюпнулися за бортик. Візерунок на дні нагадував гру калейдоскопа. 

— Ну все, на сьогодні досить, — долинуло до Едема. 

Почувся плюскіт. 

Візерунок почав застигати, як цемент. Бічним зором Едем бачив, що за ним спостерігають. Коли він підняв голову, тренер і його підопічний кивнули. Едем кивнув у відповідь. 

— П’ятдесят шість секунд, — констатував Едем, не витрачаючи сили на вдаваний захват, і знову втупився у воду, щоб не дати приводу для продовження розмови. 

Застогнали крісла. Перевалюючись зі сходинки на сходинку, до них спустилася Ахат. 

— Це що таке? Ти в якому світлі виставляєш мене перед президентом? — атакувала вона сина, який, не усвідомлюючи того, відразу ж став навитяжку. — Не можна працювати на пів сили. Ніколи! 

Молодший щось пробурмотів на виправдання, сподіваючись на підтримку тренера. Той відреагував кам’яним ликом, здатним витримати як сувору критику, так і благання про допомогу. 

— Іди! — наказала Ахат. 

Син скористався можливістю втекти. Едем провів поглядом його ставну фігуру. 

— Ви сьогодні добре себе показали, — сказала Ахат тренеру. 

Для тренера така зміна риторики не була несподіванкою. Він гідно прийняв похвалу, підібрав шльопанці свого підопічного й пішов слідом. 

— Відновіть виробництво, — Едем прислухався до відлуння своїх слів. — Я подбаю про те, щоб ліки сьогодні ж внесли у програму державної підтримки. Бюджет оплатить їхню закупівлю для хворих з ураженням Мітча. Ви на цьому заробите. 

— Ще вранці мені довелося б роздати два кейси грошей, аби включити щось зі своїх продуктів у програму державної підтримки, — але як змінюються чиновники, коли проблема стосується їх самих, — Ахат коротко й різко засміялася, цього разу не до речі. — Я би запропонувала вам саме такий спосіб боротьби з корупцією: призначати таких керівників, для яких їхня справа — питання життя і смерті. Але боюся, що президента, до кінця каденції якого лишилося так мало, ці поради вже не врятують. Шанс на місце в історії ви проґавили. 

На її губах грала посмішка мисливиці на змій, яка грається з коброю, що втратила жало. Не щодня випадає змога бути щирим із президентом, не боячись наслідків. 

— Усе моє життя — це один проґавлений шанс, — Едем зачерпнув воду в долоню і стежив, як вона тече крізь пальці. — Та не віднімайте його в людей, яких ще можна врятувати, у дітей. Війна привчила нас до негативного сальдо у щоденному зведенні життів, а у вас є шанс хоча б один день закінчити з позитивним балансом. 

— Якби ви зберегли такі промови для натовпу, у вас був би шанс на другий термін, — Ахат повернулася до виходу. Але з огляду на швидкість, із якою вона несла себе, це ще не означало, що діалог завершено. 

— Я не розумію, — пробурмотів Едем. — Як можна відмовитися від можливості дарувати людям життя? 

— Я ж не вчу вас владичити, — відповіла Ахат, не обертаючись і не стишуючи кроку. — Хоча теж не розумію, як можна стати президентом і відмовитися від подарованого країні шансу заради особистої наживи. 

Едем пішов за нею. 

— Я ж уже вам сказала, що перевага бізнесу — чесність цілей. Мене не цікавлять долі чужих мені людей: я їм нічого не винна, і в тяжку для мене хвилину ніхто з них руки не подасть. У наших стосунках із суспільством усе прозоро. Мені важливі гроші, але їх у мене — хоч храм із купюр будуй. Можна було б усе покинути, купити острів у Тихому океані, цілісінькі дні пити коктейлі на пляжі й узятися нарешті за книжки зі своєї бібліотеки. Та є щось важливіше за гроші — сім’я. Це через неї я тут, а не на острові. От про кого я маю дбати, ось хто подбає про мене. Та й першу аптеку я відкрила тому, що не могла знайти батькові рідкісні ліки. Не десять тисяч чужих життів мені потрібні, а десять рідних. Якби кожен дотримувався правила дбати про своїх близьких, ми б уже жили в іншому світі. 

— Певно, у Середньовіччі, де сила, виправдана турботою про близьких, бере гору над справедливістю і навіть правом. 

Ахат ішла так повільно, що коли вона спинилася, Едем не зразу й помітив. 

— До речі, про право. Я знаю, чим ви можете мене зацікавити. 

— Ага. 

Ахат перекочувала в роті речення, як карамельку. Щось фальшиве було в такій її задумі, і Едем раптом зрозумів: вона готувала цей варіант від самого початку, ще не знаючи прохання президента. Тепер клієнт дозрів, і можна брати його тепленьким, не побоюючись, що він торгуватиметься. 

— Мій меншенький днями вскочив у халепу. Нічого серйозного, та все ж неприємно. Звинувачують у корупції, хоча, звісно, хлопчик не винен. Ми можемо розвалити справу в суді, але розумієте — доводити до суду не хотілося б. 

— Розумію: пляма на прізвищі. 

— Легко змити оцтом, але все ж плямка. А це неприємно. Тому якщо Антикорупційна прокуратура закриє справу проти мого сина, а ви внесете ліки від ураження Мітча в програму держпідтримки, я даю вам слово бізнесмена, що почну виробництво. У тому, що я не терплю брехні, ви вже переконалися. 

— Антикорупційна прокуратура… 

— Ага, Леонід Мостовий. Не та людина, з якою можна домовитися, однак, можливо, президенту це буде до снаги. Але майте на увазі — якщо хтось дізнається про нашу з вами угоду, я розриваю її в односторонньому порядку. Ніхто не повинен думати, що Ахат може піти на поступки в бізнесі заради порятунку своїх близьких. 

— Я розумію. Це означатиме, що вони під ударом завжди. 

Ахат простягла долоню, готова укласти угоду. Едем попався, як кошеня на сонячного зайчика. 

— І щоб ви розуміли, що я чесна з вами: рекомендую залучити до процесу виробництва поважну громадську організацію чи фонд, аби наступна після вас влада, яка схоче прибрати ліки з програми держпідтримки, зіткнулася з таким суспільним спротивом, об який можна й зуби розкришити. 

Едем прийняв