Читати книгу - "Відьма"

наелектризована атмосфера, тепер, як і раніше, випромінював тепло і затишок. Ненадовго зайшли Вандермеєри — з тортом. На свято прибула і Лорі, їй дозволили залишитися на ніч. Тайлер, доклавши чимало зусиль, зробив фотоколаж усієї родини, включаючи Флетчера, а Метт написав для Джоселін вірш-гумореску, від якого вона реготала до сліз. Після того, як Джоселін відкрила свої подарунки, Тайлер зі здивуванням побачив два пакунки для дітей — різдвяні подарунки, придбані заздалегідь. Вони з Меттом відкрили їх перед каміном. Тайлерів подарунок був у пласкій коробці. Він зідрав папір, побачив під ним новий макбук і, відкривши рота, подивився на батька. Стів кивнув йому з теплою усмішкою. «Жодних кілоґґерів у ньому немає», — читалося у тій усмішці. Тайлера глибоко зворушила батькова довіра, і він тримався з усіх сил, щоб не зарюмсати. З усією хлоп’ячою відданістю він поклявся сам собі ніколи більше не зраджувати цю довіру і міцно обняв батька.

Того вечора обійми не припинялися, ніби в кожного з них з’явилася потреба відчути дотик одне одного. Якоїсь миті Тайлер помітив, що батьки разом сидять на кушетці, міцно сплівши руки. Вони не помітили, як він дивився на них. Наразі Тайлер майже не насмілювався задуматись про те, як складуться надалі їхні стосунки, але у будь-якому разі саме цієї миті Катаріна здавалася йому чимось дуже-дуже далеким.

Минув день народження Джоселін, гнітючу й похмуру погоду на цілий тиждень змінив легкий морозець. Випав сніг, настали сонячні дні, ліс свіжо і приязно виблискував у всій своїй величі. Цьому чарівному тижню — та й будь-якому майбутньому чарівному тижню — покладуть край моторошні події, що з повільною впевненістю астероїда насувалися не лише на сім’ю Грантів, а й на увесь Блек-Спрінг. Але того тижня усе здавалося чудовим. Не винятково чудовим, як бувають винятковими деякі дні у людському житті, — ні, просто нормальним, і, мабуть, вже того було достатньо. Уперше за два місяці на ютьюбі, на блозі «ТайлерФлоу95», з’явилося нове відео. Уважні глядачі помітили б, що цього разу Тайлер жартує не так багато, як раніше, але однаково його робота була гарною, і сам Тайлер пишався нею. Він багато часу провів того тижня зі своєю дівчиною, знов переживаючи пристрасні почуття. Тайлер був чесним перед людьми у кожному своєму вчинку, і відчуття того, що хоча б на деякий час можна було забути про брехню, було для нього справді п’янким.

У суботу Стів розповів йому, що в Джейдона, Джастіна і Бурака завершився термін ув’язнення у Дудлтауні, вони повертаються і наступні кілька тижнів перебуватимуть під наглядом психолога. Тайлер досить безжурно сприйняв цю новину. Єдиним почуттям, яке він собі до того дозволяв, був невиразний сум за Бураком, як сумують за старим другом, що з часом віддалився, і, можливо, навіть непоправно… та й Дудлтаун не дуже скидався на місце, куди можна було б послати листівку з побажанням якнайшвидшого одужання. Він мало про те думав аж до наступної середи, коли, їдучи на велосипеді містом, побачив якусь згорблену, невиразну постать у пальті, з затіненим бейсболкою обличчям, що, хитаючись, чалапала по снігу уздовж Діп-Голлоу-роуд. Спочатку Тайлер подумав, що то якийсь дідуган чомусь нап’яв на себе одяг молодого хлопця, але тут їхні очі зустрілися, і він впізнав Джейдона. Тайлер здригнувся від шоку. Джейдон був виснаженим далі нікуди, вилиці випирали, ніби на голому черепі, він ішов повільно, й усе його тіло хилилося вперед. Руки в нього тремтіли, ніби при хворобі Паркінсона. Очі були пусті й мертві, в них не промелькнуло ані найменшої ознаки впізнавання. Глибоко засмучений Тайлер натиснув на педалі й помчав додому.

Того вечора, коли вже Джоселін пішла нагору, він сидів разом із батьком на кушетці й дивився телевізор. Несподівано Тайлер розплакався. Він ридав довго і надривно. Стів заспокоював його, міцно тримав у обіймах, повторював йому, що все гаразд. Але насправді не було все гаразд, і ніколи вже не буде все гаразд, бо то був останній раз, коли вони тримали в обіймах один одного, але ж якби вони те знали, чи зробили б щось по-іншому? І що могло бути досконалішим, ніж тісні обійми батька і сина? Джоселін, взувши капці, похапцем спустилася вниз і занепокоєно подивилася на Стіва, але чоловік кивком зробив їй знак, і вона залишила їх удвох. Та мить належала лише їм. Довго вони так сиділи, тримаючи один одного в обіймах. Тайлерові не потрібні були слова, йому без слів було краще. Батько це розумів. Тайлер любив свого батька. А батько любив його.

Якби вони потім змогли пригадати той вечір, то, мабуть, могли б пожалкувати лише про одне: що не висловили вголос свої почуття.

Тієї ночі, близько четвертої години, хтось довгим, тонким інструментом підняв догори фіксатор трохи прочиненого вікна спальні. Вікно повільно відчинилось. До спальні ринуло холодне повітря. Стиха скрипнули петлі запізнілим попередженням нічного вартового, але Тайлер міцно спав.

Бліді руки вхопилася за підвіконня, і якась постать, докладаючи великих зусиль, перехилилася через нього й опинилась у кімнаті. Вона рухалась набагато повільніше, ніж Тайлер після нічної пригоди в лісі кілька тижнів тому, але її гнав уперед потужний вольовий імпульс. Постать пригнулася до підлоги і якийсь час залишалася на місці. А потім підкралася до ліжка.

Скрипнула мостина.

Тайлер поворушився уві сні й відвернувся від звуку.

Постать не зрушила з місця.

Через деякий час вона підкралася ближче.

Тайлер лежав на животі, одна рука була піднята, ліва щока притиснута до подушки. Він спав, а тим часом людська фігура видобула з кишені штанів якийсь предмет, що освітив кімнату блідим, штучним світлом. Пальці мацали тачскрін, шукаючи якусь річ, на яку інші люди не звернули уваги.

І пальці знайшли її.

Постать піднесла айфон до Тайлерового вуха, але її рука так сильно дрижала, що довелося іншою рукою вхопити зап’ясток, щоб зупинити дрож. Постать притиснула айфон до Тайлерового вуха і натиснула кнопку відтворення.

Тайлер щось бурмотів уві сні. За якусь мить бурмотіння переросло у стогін, але він не прокинувся.

Коли файл закінчився, його запустили знову.

І знову.

І знову.

Частина 2

ТЕМРЯВА #СМЕРТЬ

Розділ 23

У багатьох казках часто ігнорують найжорстокішу частину: не ту, де йдеться про злостивість відьми, а ту, де бідний дроворуб оплакує втрату своїх дітей.

Лікар Стів Грант знав: готовність до смерті коханої