read-books.club » Дитячі книги » Дракон із шоколадним серцем 📚 - Українською

Читати книгу - "Дракон із шоколадним серцем"

122
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дракон із шоколадним серцем" автора Стефані Берджіс. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Дракон із шоколадним серцем» була написана автором - Стефані Берджіс, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги / Фентезі".
Поділитися книгою "Дракон із шоколадним серцем" в соціальних мережах: 

Перед вами чарівна й наснажлива пригода, сповнена добра й справжньої дружби, заради якої варто долати всі перешкоди.
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 53
Перейти на сторінку:

Стефані Берджис

Дракон із шоколадним серцем

Розділ перший

Не стану стверджувати, що бодай колись замислювалася над тим, як воно — бути людиною. Але от мій дідо Гранат завжди казав: «Краще не балакати з їжею», а кожному дракону відомо, що люди — то найнебезпечніший різновид харчу.

Певна річ, мені, молодій драконці, досі не випадало бачити геть нічого людського: хіба що їхні самоцвіти й книжки. Самоцвіти викликали в мене захват, а от книжки просто дратували! Це ж скільки чорнила змарновано! Хоч як я мружилася, розібрати виходило хіба що перші кілька абзаців цієї кострубатої писанини. Остання спроба так мене засмутила, що я перетворила на попіл аж три книженції, люто дмухнувши на них полум’ям.

— У тебе що, геть немає високих почуттів? — обурився мій брат, угледівши, що я накоїла.

Яспис[1] мріяв стати філософом, тому намагався завше зберігати спокій, але, коли він глянув на купку попелу, що сходила димом, хвіст його загрозливо смикнувся і на дно печери ринула злива золотих монет.

— Просто подумай, — звернувся він до мене. — Кожну із цих книжок написало створіння, мозок якого завбільшки з половину твоєї передньої лапи. І втім, схоже, навіть у них терпіння більше, ніж у тебе!

— Та невже?

Мені подобалося під’юджувати велемудрого Ясписа, змушуючи його втрачати самовладання… і зараз, коли моїм крихітним паперовим ворогам настав гаплик, я не проти була розважитися. Отже, сповнена радісного передчуття, я розправила луску та сказала:

— Ну, як на мене, у того, хто згоден гаяти час на мурашину базгранину, і в самого мозок ніби в того мурахи.

— Ар-р-р-рг!

Брат роздратовано заревів, що мене неабияк потішило, кинувся був уперед — і приземлився точнісінько туди, де ще за мить до того сиділа я. Якби ж то я не була аж така завбачлива, він просто втопив би мене в сипкій купі діамантів і смарагдів і моя лусочка, досі м’якенька, могла б сильно пошкодитися. Але натомість у розсипище втрапив сам Яспис, а я весело застрибнула йому на спину, від чого він тицьнувся писком у самоцвіти.

— Діти! — Наша матінка звела голову, яка досі спочивала на її передніх лапах, і стражденно зітхнула — від цього в повітря по всій печері здійнялися ще й золоті монети. — Дехто, між іншим, намагається заснути після тривалого важкого полювання!

— Я б залюбки допомогла полювати! — вигукнула я, зістрибуючи з Ясписа. — Якби ж то ви дозволили мені полетіти з вами…

— Твої лусочки ще не зміцніли навіть для того, щоб витримати вовчі ікла. — Величезна материна голова знову вляглася на мерехтливі блакитно-золоті лапи. — Що й казати про кулю чи про магічне закляття, — додала мама зморено. — Може, десь років за тридцять, коли ти подорослішаєш і будеш готова літати…

— Але я не можу чекати ще тридцять років! — заревіла я. Голос мій лунко розійшовся печерою, і десь у глибині довжелезних тунелів нашої господи дідусь та обидві мої тітоньки обурено забуркотіли спросонку. Втім, я не зважала на них. — Я не можу довіку сидіти в цій печері, носа не потикаючи назовні, нікуди не ходити, нічого не робити…

— От Яспис свої безтурботні роки використовував для того, щоб навчитися філософії. — Мамин голос уже не здавався втомленим, він став зимним і твердим, наче діамант. Її шия здіймалася наді мною дедалі вище, величезні золоті очі звузилися, перетворившись на дві небезпечні щілинки, і прикипіли до мене, норовливої доньки. — Інші дракони теж знайшли, чим себе розрадити: узялися за літературу, історію чи математику. Скажи-но мені, Авантюрине, ти вже спромоглася відшукати щось, що зацікавить саме тебе?

Я стиснула зуби й заскребла пазурами передньої правої лапи під купою золота, на якій сиділа.

— Уроки — це так нудно! Я хочу подорожувати і…

— А зроби-но мені таку ласку, поясни, як ти збираєшся спілкуватися з тими створіннями, що їх зустрінеш під час своїх подорожей? — солодкаво поцікавилася матінка. — Чи, може, ти вже краще опанувала мови, ніж я була вважала?

Яспис тихенько форкнув у мене за спиною. Я миттю розвернулася й дмухнула на брата димом. Той просто розвіявся в нього перед писком, а братові очі потішено заблищали.

— Я вже вмію розмовляти шістьма мовами, — пробурмотіла я, розвертаючись до матінки. Але звести голову й зустрітися з нею очима не наважувалася.

— Коли твоїй сестрі було стільки само років, скільки тобі тепер, — мовила матінка, — вона вже говорила й писала двадцятьма мовами.

— Ем-м-м…

Форкнути димом ще й у маму я не наважувалася. Але я б залюбки пирхнула ним у Цитрину, якби вона й досі тулилася отут, із нами, а не жила собі ген далеко у своєму бездоганному, дивовижному, унікальному величезному палаці. Цитрина складала епічну поезію, яка сповнювала серця інших драконів неймовірною шанобою, і кожен, хто опинявся поряд із нею, уже незабаром величав її, наче справдешню королеву.

Ніхто не міг зрівнятися з моєю старшою сестрою. Навіть намагатися жодного сенсу не було.

Я відчувала, що матусин погляд став іще жорсткішим, наче вона прочитала мої думки.

— Мова, — почала вона, цитуючи одного з улюблених філософів Ясписа, — це найбільша сила драконів, яка здатна взяти гору навіть над міццю пазурів і зубів.

— Так, я знаю, — пробурмотіла я.

— А чи й справді знаєш, Авантюрине? — Вигнувши довгу шию, вона схилила масивну голову, щоб зазирнути мені просто в очі. — Відвага — це одне, а от відчайдушність — то геть інше. Ти можеш вважати себе лютим чудовиськом, але, опинившись за межами цієї гори, накладеш головою, ще й дня не мине. Отже, краще подякуй долі за те, що в тебе є старші й мудріші родичі, які дбатимуть про твою безпеку.

А вже дві хвилини по тому мама глибоко заснула. Вона дихала, наповнюючи печеру посвистом, так спокійно й рівно, наче ми й не сварилися взагалі.

— І дня не мине? — пошепки перепитав Яспис, переконавшись, що мама міцно спить. Він струсив останні самоцвіти, що причепилися до спини, і вишкірився до мене, продемонструвавши всі зуби. — Радше вже й години. Чи то пак, знаючи тебе, навіть півгодини.

Я люто зиркнула на нього й розправила крила.

— Та я чудово здатна про себе подбати. Я більша й лютіша за будь-кого в цих горах.

— А чи кмітливіша? — форкнув він. — Ладний закластися на все золото в цій печері, що навіть вовки

1 2 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дракон із шоколадним серцем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дракон із шоколадним серцем"