Читати книгу - "Відьма"

людини притупляє найгостріші жала болю тим, що допомагає поступово сприйняти думку про неминучість втрати. І не лише тому, що це дає змогу людям приймати скорботу як пігулку, в малих дозах, а й тому, що готовність сприйняти найгірше пом’якшує удари долі. Звісно, то була психологічна бридня, але й тієї розкоші Стів був позбавлений. Жахіття вдарило по ньому з такою раптовою і безжальною силою, що одним ударом випалило мозок, перетворивши його на мертву зону. Чоловіка, який прокинувся вранці тієї фатальної п’ятниці чотирнадцятого числа, поголився, поїхав на роботу, а після того відвідав із Джоселін торговий центр у Ньюбурзі, більше не існувало. Інший чоловік тієї ночі влігся відпочивати на паркетних дошках поряд із Тайлеровим ліжком — ні, не в саме ліжко, бо не міг примусити себе подумки стерти з матраца обрис Тайлерової постаті.

Темрява довкола стала чорною, коли почалася остання макабрична тортура, саме та осоружна жорстокість із казки: вони не могли зняти його тіло… тому що з ним була вона.

Якесь туманне і дещо тривожне знання підказувало йому, що зараз вони мали бути разом, адже вони — сім’я, але в тому присмерковому царстві, де тепер мешкав Стів, ця думка не мала особливого сенсу. Втіха і підтримка були абстрактними ідеями. Стів поринув у глибини шоку, далекі від стану контрольованого горя, і просто не був у змозі ані надавати, ані отримувати втіху. Та й крім того, сім’ї як такої більше не існувало, вона була зруйнована. Саме зараз Джоселін сиділа у кріслі в освітленій холодним світлом приймальні Корнвольської лікарні св. Луки у Ньюбурзі, і її дитина була жива, подумав злісно Стів, а ще за нею доглядала Мері Вандермеєр, а також її батько. Поки що їй доведеться впоратися з цим самій.

В якийсь момент того вечора задзвонив телефон, і за кілька хвилин прийшов Піт із червоними очима. Стів не пам’ятав, коли точно те сталося, тому що відчуття часу йому ніби сокирою відрубали, але трунар із похоронного бюро, що мало дивно макабричну назву «Нокс і Крамер»,[9] на той час уже пішов, і Стів сидів один за столом у їдальні, перед ним стояла тарілка з непочатою китайською стравою. Так, то була середина вересня, і Тайлер із Меттом сиділи навпроти нього і дражнили одне одного, сперечаючись із приводу Тайлерової відеозйомки.

— Вони змогли вичистити більшу частину правого ока Метта, — сказав Піт. — Промили йому шлунок, і він у небезпеці. Але його ліве око — то вже інша історія. Клей потрапив до роговиці й затвердів іще до того, як хлопця привезли до лікарні.

— Так, — відповів Стів. Тоді в кімнату падали косі промені пізнього літнього сонця. «Можу побитися об заклад, ти й знати не бажаєш, що я про це думаю», — говорив Метт в об’єктив Тайлера, а Тайлер відповідав: «Дійсно, не бажаю, братику, бо ти смердиш, як кінь. Краще б ти прийняв душ».

— Стіве?

Стів притлумив посмішку і зніяковіло подивився на Піта.

— Що?

— Можливість того, що ця травма — назавжди, реальна, розумієш? Йому почало витравляти роговицю. Він може осліпнути на це око назавжди.

— Так, я зрозумів, — відповів Стів. Він жодної гадки не мав про те, що там торочить Піт. В його уяві Тайлер говорив: «Перенесемо фокус уваги на рідну місцевість. Якби ти мав послати когось на смерть, о падре міо, кого б ти обрав: власну дитину чи решту жителів міста?»

Вмить усі сліди посмішки щезли з обличчя Стіва.

— Ти чув, що я щойно сказав? — і далі наполегливо допитувався Піт.

— Так, чув.

Піт вхопив його за руку. Цікаво, чому рука його сусіда здається такою м’якою і слабкою? «Якось незвично, не пасує йому», — промайнула думка.

— Стіве, ти маєш поїхати до них, — благав Піт. — Я довезу тебе до Ньюбурга. Ти їм потрібен саме зараз. Ти потрібен дружині. Я розумію, усе пішло догори дриґом, але, друже, в тебе, чорт забирай, є ще інший син, і він у лікарні бореться за життя. — Він підняв руки і зараз же їх опустив. — Сто чортів, не годиться тобі зараз сидіти тут…

Піт почав знову плакати, і Стів, байдужий до більшості з того, про що він говорив, повільно підвів голову. Його свідомість поринула у рідкісну мить «тут і зараз», і він знав, що йому слід сильніше триматися за «тут», хоча й не розумів, чому.

— Не можу, Піте, — відповів він. Його голос звучав спокійно і чемно. — Я маю залишатися тут.

Проте плечі Піта нестримно тремтіли. Стів обняв його і подумав: «Зараз я втішаю сусіда з приводу смерті мого власного сина». Іронія була до того абсурдною, що Стів закусив губу, щоб не розреготатися. Дійсно, сміх би тут був недоречним. Він відчув гострий біль, і його обличчя смикнулося. Еге ж, забув про нижню губу: набряклу, розірвану, лілового кольору. Він розшматував її собі ще до того, як його знайшли того вечора скорченим, обіпертим на поруччя сходів, з підібганими колінами, втиснутим до рота кулаком, виряченими очима, набряклим горлом, здибленим волоссям. А тепер із губи сочилася кров, вона гарно смакувала, ніби то був мідний дріт, і цей смак повертав його розум з небезпечного польоту до реальності. Якби він зараз почав реготати, то дуже скоро, ймовірно, перейшов би на крик, а потім втратив розум.

«Оце й є політична коректність, тату», — сказав Тайлер у його голові, й ці слова черговий раз запустили часову петлю, тільки цього разу Стів намагався згадати, які останні слова він почув того ранку від Тайлера… і не зміг.

А от що він дійсно пам’ятав, причому з ідеальною точністю, так це нескінченний ряд позбавлених сенсу миттєвостей дня до їхнього приходу додому. Його розум намагався накласти їх, ніби то були аркуші кальки, на події вдома, силячись знайти орієнтири та збіги. «Що він робив, коли ми вийшли з «Волмарта»? А що ми робили, коли він у стайні брав мотузку?» І нічого з того не виходило, окрім пекельного рефрену з уривків спогадів: «якби тільки… якби тільки… якби тільки…» То була машина для тортур, вона бичувала йому мозок і живилася його почуттям провини.

І він, і Джоселін рано закінчили роботу й вирішили поїхати на закупи перед Різдвом, хоча зрештою з їхнього задуму вийшло переважно ходіння по кав’ярнях і магазинах свічок. Після листопадових випробувань вони скористалися днем народження Джоселін, щоб роздати хлопцям різдвяні подарунки, а отже, власне на Різдво вони хотіли купити щось просте, але