Читати книгу - "Відьма"

тут…» Усі ті, хто стояв на західному боці перехрестя, одночасно підвели голови й побачили Катаріну ван Вайлер на центральному балконі «Пойнт-ту-Пойнт Інн». Ніхто не знає, що то було: чи то прояв колективної галюцинації, чи, можливо, якесь темне диво, але як тільки вони помітили її, кожен у натовпі побачив одне й те саме кошмарне видіння: відьмині очі були розплющені. Ніби пастух, що пасе своє стадо, вона поглядала згори, дивилася на мордування на перехресті й… сміялася.

Секунда — і видіння щезло, але усі були переконані, що вони його справді побачили. Вони його пережили. Катаріна дійсно там стояла, хоча, звісно, її очі та рот були зашиті, як завжди. Але її поява серед людей не здавалася випадковою. Тієї ж миті чи наступної всі вони зрозуміли з непохитною впевненістю, що усю цю виставу влаштувала сама відьма, що своїм розтлінним шепотом вона якимось чином витягла з них усіх те найогидніше, що ховалося всередині, заради втілення якогось диявольського плану. Бо як же інакше вони, такі пристойні, праведні люди, без спротиву дозволили вплутати себе у таку дикунську, порочну, аморальну розправу?

Ця думка вивільнила в юрбі такий потужний, тваринний страх, що люди у паніці почали розбігатися, спотикаючись і топчучи одне одного ногами. То був суцільний бедлам. На східній і південній сторонах перехрестя люди спочатку не збагнули, що сталося, але швидко метушня поширилась і на них, почалася штовханина, усі воліли забратися звідти геть. Навіть Колтон Метерс нічого не робив, щоб утримати натовп на місці.

Один лише кат, здавалося, й не здогадувався про те, як змінилася атмосфера. Він завершив роботу над спинами Бурака і Джастіна. Ті висіли на ланцюгах і корчились від болю, їхні спини були місивом із кривавого м’яса, верхні частини та холоші джинсів мали темно-багровий колір; вони звісили голови, ніби імітуючи страсті Христові. З не меншим запалом кат продовжив хльостати закривавлене тіло непритомного Джейдона Холста, що погойдувалось, як лялька під кожним ударом батога.

Коли кат нарешті відрахував двадцять ударів, церковний дзвін замовк. На перехресті ще залишалася велика юрба, але й ті люди крадькома, з почуттями ганьби і сорому, зникали слідом за тими, що кинулись врозтіч з раптовою появою відьми. Дехто дивився вгору на Катаріну і робив жести, що захищали від лихого ока, але більшість просто відводила очі, й кожен дивився лише у тому напрямку, в якому він утікав геть із того місця. Усі мовчали. Багато хто плакав. Усі бажали стерти цю подію із власної пам’яті, й ніхто, абсолютно ніхто не обмовився про неї ані словом, коли повернувся додому.

Охоронці піднялися на поміст і звільнили від кайданів пошматовані тіла. Їх віднесли на марах, обличчями донизу, і в фургоні відправили до доктора Стентона, лікаря-терапевта, для належного лікування. Чимало часу знадобилося фургону, щоб прокласти собі шлях крізь юрбу. Поміст зруйнували, а оббризкані кров’ю дошки того ж самого дня пішли до дробарки. Комунальні служби почали прибирати перехрестя. Персонал готелю «Пойнт-ту-Пойнт Інн» накрив Катаріну навісом, а на шосе 293 зняли блокпости. Вже десь о дев’ятій не залишилося найменшого сліду від події, заради якої майже три тисячі людей зібралися того ранку на перехресті, а потім одностайно втекли звідти, гнані пекельним страхом.

Над Блек-Спрінгом зайнявся новий день.

Розділ 22

Листопад нарешті минув, ніби пішов непроханий гість, що надто затримався, зловживаючи гостинністю господарів. Коли настали перші дні грудня, Тайлер відчув неабияке полегшення. Він вступив у двобій з іспитами середини семестру, але, на щастя, його оцінки погіршилися не так суттєво, як він того боявся. Тільки з іспанською був повний триндець. Весняного семестру йому доведеться докласти всіх зусиль, щоб отримати на іспитах задовільну оцінку.

Як і решта жителів Блек-Спрінга, Тайлер відчайдушно, крок за кроком, намагався відновити нормальне життя після подій п’ятнадцятого листопада, забути про них і зняти з себе почуття провини. Час минав, і йому це більш-менш вдавалося. У відносинах між батьками зависла напруга, її можна було буквально відчути на дотик. Мабуть, з боку Тайлера було безглуздим звинувачувати себе у тому, що він, розкривши таємницю, поклав на батька такий важкий тягар, але він все одно винуватив себе, і ніякі логічні пояснення не могли того змінити.

Метта якийсь час мучили нічні жахи, і одного дня по обіді Джоселін зізналася Тайлерові, що той обмочився у постіль. Тайлерові стало шкода молодшого брата. Того вечора він допоміг йому почистити Паладіна і Нуалу, і хоча вони розмовляли про зовсім інші речі, їм обом сподобався час, проведений разом, адже такі миті випадали нечасто. Невдовзі Тайлер попросив у Метта дозволу скористатися його ноутбуком, щоб погуглити якесь домашнє завдання. Коли він відкрив браузер «Сафарі», то в історії Меттових заходів у інтернет побачив сайт із гей-порно. Тайлер закусив губу і вдав, ніби взагалі того не бачив, зрозумівши, що любить Метта набагато сильніше, ніж міг би висловити це вголос.

За тиждень після тих листопадових подій до них додому заскочив Грім, щоб повернути Тайлерові ноутбук і айфон. Він відвів Тайлера вбік і сказав зі значущим поглядом:

— Мені байдуже, що ти робив, але якщо зробиш це ще раз, я те побачу. Ясно?

Тайлер спохмурнів і мовчки втупився в підлогу. Чи дізнався Грім про все? Певно, що так. Або, принаймні, мав серйозні підозри. Можливо, він побачив у карантині URL-адресу сайту «Розплющ свої очі». Чому ж тоді він не вжив заходів, і навіть Тайлерові нічого про те не сказав? Хлопець цього не розумів, аж допоки увечері, вже лежачи в ліжку, не збагнув, що якби стався витік інформації про сайт, консервативно налаштована рада у відповідь повністю заборонила б інтернет у Блек-Спрінзі. Отже, Грім, оцей сучий син і засранець, тримав язика за зубами, щоб Блек-Спрінг не перетворився на нову Північну Корею. Тайлер заснув з усмішкою на обличчі, а наступного дня йому трохи відлягло від душі.

А на самому початку грудня настав день, коли, прийшовши додому зі школи і побачивши пусте місце, на якому раніше стояв Флетчерів кошик, Тайлер уперше відсторонено подумав про смерть собаки, жахіття нічного лісу та страхітливе каменування відьми. Хлопець здивувався і навіть відчув себе трохи винним, ніби в намаганні залишити ці події позаду було щось негарне. Але ж час минав, і деякі рани заживали швидше, ніж інші… хоча ледь видимі рубці все одно залишаться назавжди — на згадку про них.

4 грудня, у день народження Джоселін, погода була похмурою та буремною. Зате будинок, в якому так довго панувала