Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

Катаріна відчула, як її серце сповільнило хід, кожен удар відгукувався болем у скроні. "Так ось чому... Це не тільки через рубін, а й через те, що я знала про тебе."

Софі кивнула, її посмішка зникла, на зміну їй прийшов вираз холодного розрахунку. Ти розумна, Катаріна, і це твоє прокляття. Ти могла б стати хорошим союзником, але, на жаль, твоя відданість правді робить тебе ворогом. Тепер, коли я отримала те, що хотіла, ти більше не потрібна.

Катаріна прикусила губу, усвідомлюючи, що це може бути її останній шанс. "Якщо ти плануєш убити мене, Софі, то ти можеш зробити це прямо зараз. Але я скажу тобі одне: Якоб ніколи не цінував таких, як ти. Ти завжди була для нього інструментом. І якщо ти справді хочеш завершити його справу, то подумай , чи варто ризикувати всім заради того, що він ніколи не оцінив.

Софі примружилася, вивчаючи Катаріну, наче намагаючись зрозуміти, наскільки глибоко її слова можуть вплинути. "Можливо, ти й маєш рацію, - прошепотіла вона, підводячись з місця. - Але знаєш, яка різниця між нами? Ти граєш за правилами, а я - ні. І саме тому я піду з цим каменем, а ти залишишся тут. Одна ."

Вона попрямувала до виходу, залишаючи Катарину одну в холодній, запиленій кімнаті. Софі на мить завмерла біля дверей, немовби збираючись сказати щось ще, але потім лише похитала головою і пішла, зачинивши за собою двері.

Катаріна залишилася одна в холодній, запорошеній кімнаті, оточена пітьмою, яка ніби згущувалась навколо неї з кожною хвилиною. Тиша здавалася приголомшливою, порушуваною лише її власним важким диханням та рідкісними звуками зовні. Вона відчувала, як головний біль відступає, залишаючи після себе лише тупу пульсуючу рану, але це було не найстрашніше.

Вона знала, що має вижити. Усі її думки були зосереджені у цьому. Немає сенсу більше провокувати Софі, ризикувати своїми шансами на порятунок. Катаріна притиснулася до холодної стіни, намагаючись прийняти зручне становище, наскільки це було можливо із щільно зав'язаними мотузками на зап'ястях. У її голові крутилися думки, план дій, і єдине бажання дожити до світанку.

У темряві, що вислизає від її погляду, Катаріна намагалася зосередитися. Її надія полягала в тому, що детективи вже знайшли її кривавий напис. Можливо, вони вже йдуть слідом, крок за кроком наближаючись до місця, де вона зараз була. Ця думка надавала сил, не давала їй пасти духом.

Вона дивилася в темряву перед собою, відчуваючи, як сповільнюється час. Кожен звук, кожен рух здавались їй провісниками можливого порятунку. Її серце билося гулко, але Катаріна змушувала себе заспокоїтися. Паніка тут не поможе.

"Вони знайдуть мене," - повторювала вона про себе, наче мантру. - "Вони йдуть за мною."

Вона не знала, скільки про минуло часу, але їй здавалося, що кожна хвилина тривала цілу вічність. Думки про те, що буде далі, переповнювали її розум, але Катаріна не дозволяла собі піддаватися страху. Вона знала, що має залишатися спокійною та зосередженою.

"Просто дочекайся світанку," - подумки наказувала вона собі. Світанок принесе надію, і, можливо, з ним прийде порятунок. Її єдине завдання – вижити, протриматися ще трохи.

Катаріна заплющила очі, відчуваючи, як серце стискається при думці про Андреаса. Його обличчя спливло перед її думкою, в очах майнув спогад про те, як він завжди був на крок попереду, захищаючи команду, ризикуючи собою заради інших. Вона знала, що він був безстрашний, невгамовний, готовий йти до кінця, навіть коли всі інші втрачали віру.

Слабка посмішка торкнулася її губ. Андреас був таким, яким вона ніколи не хотіла його бачити – героєм, який завжди ризикує собою. Вона завжди вважала його надто самовпевненим, надто прямолінійним. Їхні сварки здавались неминучими, ніби між ними стояла непереборна стіна. Вона постійно намагалася відштовхнути його, зберегти дистанцію, уникати почуттів, які починали прокидатися в її серці.

Але тепер, у цій темній кімнаті, пов'язана і безпорадна, Катаріна відчула, як ті самі почуття, від яких вона тікала, почали її захльостувати. Її губи здригнулися, і вона похитала головою, ніби намагалася позбутися нав'язливих думок. Вона розуміла, що той, кого вона уникала і ненавиділа, зараз, напевно, йде попереду всіх, не шкодуючи себе, щоб врятувати її.

"Як же я можу його ненавидіти?" — подумала вона, дивуючись, як легко обманювала себе весь цей час. Її серце підказувало інше. Вони були пов'язані чимось більшим, ніж просто професійні стосунки. Та ніч, яку вони провели разом, стала поворотним моментом. Її вплив був настільки сильним, що Катаріна боялася навіть згадувати про неї.

"Чорт, - вона тихо вилаялася про себе, стискаючи кулаки. - Я не хочу думати про це. Це все тільки ускладнює."

Але думки про ту ніч, про те, як усе змінилося, не покидали її. Андреас був не просто колегою, не просто тим, з ким вона сперечалася та суперничала. Він став для неї чимось більшим, тим, кого вона ніколи не хотіла втрачати. І тепер, перед смертю, Катаріна відчувала, як у її душі борються страх і надія.

"Андреасе, будь ласка, знайди мене," - шепотіла вона, майже беззвучно. — "Я повинна вибачитися в тебе... за все. За те, що не могла прийняти те, що було між нами. За те, що не могла визнати свої почуття."

Її очі сповнилися сльозами, але вона стримувалася, не дозволяючи їм пролитися. Вона знала, що не має права на слабкість, не зараз. Але в глибині душі вона мріяла лише про одне - побачити його ще раз, встигнути сказати те, що таїлося в її серці.

"Якщо я помру тут, - подумала вона, - то хоч би мала знати, що він знав... Знав, що я його любила."

Тільки надвечір наступного дня Катарина змогла розплутати мотузки, але тут зайшла Софі. Вона навела на неї пістолет:

— Навіть не думай тікати, — попередила вона.

Катаріна завмерла, але потім зробила все ж таки крок, Софі вистрілила в ногу Катарині.

***

Андреас і Крістіан вийшли з машини, коли сонце хилилося до заходу сонця, забарвлюючи небо в багряні та золотисті відтінки. Занедбані особняки, колись величні, тепер стояли по обидва боки вулиці, їхні порожні вікна, мов темні очі, дивилися на них з безмовним докором. Вітер ворушив старі, застарілі двері, видаючи скрипучі звуки, які тільки посилювали похмуру атмосферу цього занедбаного району.