Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Це ж могло бути правдою, так?.. Чи вона начиталася казок, і тепер бачила знаки в усьому, що відбувалося навколо? Але, можливо, це і був знак – справжнісінький, а до того ж крок, дуже великий крок у їхньому розслідуванні.
Вона кинулася вперед, до архівної кімнати, і тільки великим зусиллям змушувала себе просто швидко йти, а не бігти. Вона намагалася не дати надії розповзатися занадто сильно, адже тоді було би особливо неприємно помилитися.
Скарги містян зберігалися окремим, дуже неохайним і надзвичайно великим стосом, тож Айзі довелося витратити трохи часу, щоб знайти серед листків той, що був їй потрібен.
Город смердить…
Здавалося би, дурниця, але що, як у цього смороду справді була причина? Прямо як у “Зеленому полум’ї” – варто зазирнути трохи глибше, і можна помітити деякі приховані речі. Якщо трупи викрали, їх точно мали десь сховати. Вивезти їх із Райну дуже складно – ані товарні, ані пасажирські потяги все ще не ходять, а диліжанси перевіряють.
Тоді трупи, скоріш за все, все ще десь у місті. І сховати їх, напевно, найпростіше на такому очевидному місці, що ніхто і не подумає шукати – у землі.
Стискаючи папірець у враз спітлілих пальцях, вона вийшла із кімнати. Завтра вона покаже це Тесеєві, і тоді вони… що ж, певно, вирушать на чужий город, щоб вирішити проблему містян, які справно платять податки некромантам.
Та зустріти Тесея їй вдалося набагато швидше – вона наштовхнулася на чужу міцну спину, коли піднімалася темними сходами.
Тесей озирнувся до неї, і виглядав він зовсім не так добре, як тоді, коли йшов на зустріч із Аглаєм – розхристаний, наче біг чи не усю дорогу до горба, і попри це блідий, як смерть.
– Слава богам! – вигукнув він, хапаючи Айзу за плечі. – Є розмова.
Айза тільки здивовано кивнула – у неї теж було, що розповісти Тесеєві.
Всього за кілька митей він вже намотував нервові кола кімнатою Айзи і все ніяк не міг заспокоїтися – як наче якась думка турбувала його настільки, що після зустрічі із другом він чомусь пішов не додому, а вирішив серед ночі побачитися з Айзою. Йому справді пощастило, що вона не спала.
– Що сталося? – нарешті запитала вона, відкладаючи листок в сторону. Тесей не зупинився, але трохи стишив крок, і тепер дивився не під ноги, а кудись вперед – та Айза сумнівалася, що він хоч щось бачив.
– Ти була права, – сказав він тихо. Потім дістав руки із кишень і почав розминати пальці. Сів на стілець, всього за мить встав і почав знову ходити кімнатою. – Ти була права щодо Аглая. Він і справді працює в гільдії – і вже, здається, не перший рік. Хотів мені збрехати, але я збив його з пантелику цим питанням, і він не зумів гарно викрутитися. І тепер…
Він замовк і знову почав ходити колами. Айза помітила, що його волосся, що до того було вкладено у красиву, можливо навіть модну зачіску, тепер стирчало в усі боки, наче він ледь не рвав його собі на голові.
– Що тепер?
– Тепер я не можу припинити думати і про те, що ти сказала тоді. Він точно не приїхав потягом – я це уточнив. Ось тільки… скільки часу він тоді вже в Райні? І чому не показувався мені на очі тоді, якщо приїхав саме для того, щоб побачитися? Все це не має жодного сенсу!
Айза мовчала. Вона не знала, що сказати, та і відчувала, що Тесей ще не закінчив із своєю думкою.
– А потім я повертався додому, і тоді подумав… Подумав, що це справді дивно. Все це дуже дивно. Я тобі вже говорив, що Аглай був єдиною людиною, яка знала про мій ритуал?
Тесей подивився на неї майже дико, і у очах у нього горів вогонь. Айза обережно кивнула.
– Було таке. То ти думаєш?..
– Я не знаю! – вигукнув Тесей, вчіпляючись у світлі пасма волосся. Від цього його зачіска втратила усі залишки лоску, та він взагалі не зважав. – Я вже нічого не знаю і не розумію! Навіщо йому би це робити?
– Він працює на гільдію. Можливо, не хоче, щоб зменшилися продажі талісманів, – гірко сказала Айза, спираючись на стіну.
– Але… Так підставити мене? З іншого боку, – Тесей торкнувся своєї брови і насупився. – Я правда не міг зробити тоді таку дурну помилку. Підняти усіх трупів центру – це… Це навіть не помилка першокурсника. Таке можна зробити, певно, тільки навмисно!
– Ти думаєш, це він?
– Так. Або ні. Я не знаю, Айзо. Я сподівався, що ти скажеш мені, що я придумую. Тепер я не можу прпинити думати, в чому ще може бути винний Аглай. Те, що Нозері отруїли… Він дуже сильний чаклун, такого не мало би статися. І навіть ці трупи… Думаєш, він може намагатися знову мене підставити?
Айза похитала головою. Вона розуміла, певно, ще менше, ніж Тесей.
– Але трупи зникали не тільки там, де патрулював ти. Ще на третьому – щонайменше чотири. І тільки боги знають, що відбувається на інших кладовищах. Це дивний спосіб підставити тебе…
– Так. Знаю. Але.. Що ще він може тут робити?
Тесей знову почав ходити колами, і Айза його не зупиняла, тільки дивилася стурбовано.
– Не знаю. Та маю щось, що може тебе трохи потішити. Ось, – Айза взяла листок і простягнула його Тесеєві.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.