Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – Певно, добра господиня ця чарівниця, – мовила Айза. – Точно прийме мене і військо ночувати! 

Злізла вона з коня і, залишивши своїх воячок чекати, постукала у двері хати. Чарівниця їй відчинила – молода, красива, з довгою косою, що тяглася аж до підлоги. Відразу ж вона привітала Айзу, взяла її за білі руки та провела до хати, всадовила за лаву, і її воячок покликала за стіл. 

Чарівниця, що вже й забула своє ім’я від того, як довго сама жила у лісі, відразу ж поставила на стіл казанки і глечики, усякі наїдки і напої, і дуже скоро Айза вже сиділа і вела привітну розмову із чаклункою. 

 – То куди ви путь тримаєте?

 – До місця, де зможемо жити спокійно. Ми воювали десять років, і тепер хочемо звести село своє, і жити там щасливо все життя, – відповіла Айза. Очі її почали закриватися, і чаклунка у стайні постелила усім воякам її, а саму Айзу вклала на лаві у хатині. 

Вона вже засинала, та крізь вікно їй всю ніч світили ті білі купи попелу. 

На ранок чаклунка розбудила усіх і знову всадовила за стіл – нагодувала і напоїла вином. Та Айза вина не пила, бо попереду була довга дорога, та подруг своїх не спиняла, та й сама наче пригублювала, щоб не образити чародійку. 

 – Вкажу я тобі дорогу, Айзо. Знаю я місце – серед степів і річок, де ще жодна людська нога не ступала. Там зможете село звести, і залишитися жити, а якось і чаклунку будете згадувати добрим словом. 

Чародійка підійшла до кутка кімнати, що був вистелений чорним гранітом, і взяла до рук кресало. Вона розвела вогонь, що зметнувся язиками аж до стелі хати, а потім один раз чиркнула кресалом, і полум’я із червоного враз перетворилося на зелене. 

 – Ступайте туди, і враз перенесетеся у степ заквітчаний. А коней ваших я за вами у вогонь пущу. 

Сама чародійка встала у вогоеь, а за мить і справді зникла – Айза тільки озиралася по сторонах, та жінки ніде не було. За хвилину вона знову виступила із полум’я – тільки у руках тримала квітку – таку, яка росла тільки у дальніх заморських краях. Квітку вона віддала Айзі, а потім вказала на вогонь. 

 – Йдіть, та сміливіше! 

Айза підійшла до вогню і вже майже вступила в нього, хоч як не відчувала жар; та в останню мить помітила, що чародійка чиркнула іншим кресалом. Подруги її, напоєні вином, цього не бачили. 

 – А чи є у тих степах річка велика? – запитала вона, відступаючи від вогню. – Бо як ми зведемо село без води? А сходи-но, чаклунко, і принеси нам води із річки, щоб ми знали, що ти не брешеш. 

Чародійка розізлилася, та все ж погодилася виконати прохання. Вона відклала друге кресало, і знову чиркнула першим. Його вона взяла із собою, коли ступила у вогонь. Айза тихенько підійшла до другого кресала, що його використала чаклунка. 

Вона вже знала, що та лиха, та хотіла перевірити напевне. Щойно вона помітила, що фігура чародійки з’явилася у кутку, то враз чиркнула у друге кресало. 

Жінка у вогні навіть не встигла закричати – тільки враз обсипалася купкою білого попелу, і разом з нею опало і чарівне кресало. Воячки, що були із Айзою, тільки охнули – і лише ще раз переконалися у її мудрості та хитрості. 

 – Не можна вірити усьому, що гарним здається. Та іноді і з біди можна отримати вигоду, – сказала Айза. 

Вона чиркнула чарівним кресалом, і знову розгорілося зелене полум’я. Зайшла вона у вогонь, а слідом за нею і воїни, і в наступну мить опинилася серед степу, красивішого за який годі і шукати. 

Не пройшло і року, як на місці поля з’явилося село, де ставало все більше людей із кожним тижнем і місяцем. А чарівне кресало кудись зникло – та подейкували, що Айза сама і втопила його у бурхливій річці, щоб ніхто більше не міг дурити чесних людей. 

У ліжку Айза позіхнула. Книга, про яку говорив Тесей, виявилася звичайною дитячою казкою, а героїня у ній зовсім не була дурепою. І це цю Айзу вона йому нагадувала? Від однієї цієї думки Айза аж розчервонілася. 

Вона відклала книгу і вкуталася у ковдру, готова вже і справді спати, та щось все не давало їй спокою. Якась думка, чи то навіть тільки її зародок, крутилася десь у неї в голові, а Айза все ніяк не могла спіймати її за хвіст. Вона тільки переверталася з боку на бік, та за кілька хвилин зрозуміла, що діла з того не буде, і знову піднялася. 

За вікном вже високо піднявся місяць, а це означало, що у конторі знову, напевне, майже нікого немає – всі або спали, або розійшлися на патрулювання. Вона тільки сподівалася, що у Рема знайдеться краще заняття, ніж безцільно сидіти у залах горба – бо перетнутися із ним вона точно не хотіла. 

Як була, у піжамі, Айза спустилася вниз. Сходи рипіли і відволікали її від думок, хоча їй здавалося, що вона наближається до розгадки. Вона пройшла тихенько повз кабінет пана Рубчика – ось він-то точно сидів там! – а потім рушила на пошуки якоїсь невеликої кімнатки, де можна було би спокійно подумати.

Та коли вона проминала залу, чомусь на мить зупинилася. Та думка, що билася десь у неї в голові, стала ще більш виразною, і Айза застигла на місці. Вона кинула погляд туди, де сиділа раніше Ліста, перебираючи папери. 

Здогадка пролетіла повз неї, наче блискавка.