Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

«Мабуть, ви багато чого йому дозволили, якщо його запах залишився на вас!» — принц був у нестямі і проявляв обурення прикрими словами, а вона мовчала, не знаючи, куди їй подітися.

«Попри те, що я вами особливо дорожив, ви перші зрадили мене, забувши про пристойність. Хіба вже так довго я вас залишав на самоті?.. О, які ж ви жорстокі! Таких прикрощів від вас я аж ніяк не сподівався...» — принц безперестанку дорікав Нака-но кімі такими дошкульними словами, що їх незручно навіть повторювати, і її мовчання лише посилювало його ревнощі.

«Хтось інший

Рукава твого торкнувся...

Як аромат чужий вдихаю,

Образою глибокою

Повниться моя душа», —

сказав він. На потік його неприємних докорів Нака-но кімі довго відмовчувалася, аж поки нарешті не відповіла:

«Я вірила,

Що наші рукави

Сплелися воєдино...

То невже цей аромат

Їх може роз’єднати?»

Її заплакане обличчя мало такий зворушливий вигляд, що жоден чоловік не міг би залишатися до неї байдужим. «Зокрема, й Каору...» — подумав принц і, з ревнощів розплакався. От яке чутливе серце він мав! Навіть якби Нака-но кімі страшно перед ним завинила, він і тоді не зміг би від неї відвернутися. Вона була така чарівна і безпорадна, що, забувши про геть-усі докори, принц узявся її втішати.

Наступний ранок застав принца після спокійного сну з Нака-но кімі в її спочивальні. Туди ж принесли йому воду для вмивання та ранковий рис. Йому, звиклому до будинку на Шостій лінії, блискуче оздобленого розкішною корейською і китайською парчею та візерунчастим шовком, покої Нака-но кімі, прибрані з чарівною простотою, здалися особливо затишними. Та й служниці своїм м’яким домашнім вбранням навіювали принцу спокійний настрій. Сама Нака-но кімі, одягнена у м’яке світло-бузкове уцікі поверх рожевого хосонаґа, була такою чарівною, що зовсім не поступалася гордій Шостій дочці Лівого міністра, яка пишалася юною красою і вишуканим вбранням, а тому принц міг не соромитися перед новою дружиною своїм коханням до Нака-но кімі. Нещодавно розповнівши, останнім часом Нака-но кімі трохи схудла й зблідла, проте не втратила приваб­ливості.

До речі, з огляду на її красу, принц ще задовго до того випадку з підозрілим ароматом побоювався, що Нака-но кімі може запалити уяву будь-якого стороннього чоловіка, якому пощастило почути її голос і підгледіти обриси її постаті. А оскільки сам принц мав ревниву натуру, то завжди був насторожі і часто начебто знічев’я заглядав у шафку і скриньку Нака-но кімі у пошуках підозрілих листів. Іноді серед паперів на очі йому потрапляли якісь коротенькі записки буденного змісту, якими дружина, видно, не дорожила. «Дивно, невже нічого іншого немає?» — розглядаючи їх, сумнівався принц, тож і не дивно, що й сьогодні він не мав спокою. «Каору такий гарний, що жінка з чутливою душею, напевне, закохалася б у нього, — думав він. — І навряд чи Нака-но камі відштовхнула б його від себе. Вони були б прекрасною парою і, природно, взаємно любили б одне одного». Давши волю уяві, принц сердився і мучився ревнощами. Цей день він також провів у будинку на Другій лінії, не забувши, щоправда, послати два чи три листи дочці Лівого міністра, чим неабияк обурив літніх служниць. «Невже за такий короткий час він встиг назбирати так багато невисловлених думок?..» — бурчали вони.

Звістка, що принц безвиїзно живе у будинку на Другій лінії, зіпсувала Каору настрій. «Тепер уже нічого не вдасться змінити. Зрештою, я сам у всьому винен. Хіба можна було закохуватися у жінку, яку взяв під свою опіку?» — подумав він, але відразу опанував себе, зазначивши, що принаймні зараз принц не залишив Нака-но кімі. А згадавши, який жалюгідний вигляд мають її служниці у зношеному одязі, він поспішив до Третьої принцеси, своєї матері.

«Чи не знайдеться у вас пристойного готового вбрання? Воно мені дуже потрібне...» — спитав він, і принцеса відповіла: «Здається, є білі тканини, призначені на подарунки монахам за служби наступного місяця. Пофарбованих у мене тепер майже не буває... А їхнє пошиття можна замовити».

«О ні, не турбуйтеся, досить і того, що є», — сказав Каору і, звернувшись у палацову кравецьку майстерню, випросив там кілька ошатних убрань і вишуканих хосонаґа, а також білого й візерунчастого шовку. Для самої Нака-но кімі він із власних запасів вибрав чудовий блискучий червоний шовк і тонку білу парчу. І хоча серед подарунків не вистачало підходящих хакама, проте хтозна-чому Каору долучив сюди пояс. Дари супроводив такою піснею:

«Хіба я маю право

На долю нарікати,

Якщо своє життя

Ви з іншим,

Не зі мною пов’язали?»

Віднести такого листа Нака-но кімі він доручив пані Тайфу, літній служниці, здавна йому відданій. «Посилаю вам скромний дар з того, що було під рукою, щоб ви розпорядилися ним на свій розсуд», — передав він на словах і все, призначене для Нака-но кімі, щоб не потрапило нікому на очі, склав в окрему скриньку, ретельно обв’язану стрічкою. Тайфу, яка звикла виконувати такі доручення Каору, навіть не показала подарунків Нака-но кімі, тим паче не відсилала їх назад, а, недовго думаючи, розділила тканини між служницями для пошиття одягу. Передусім треба було причепурити молодих служниць, які обслуговували безпосередньо Нака-но кімі. Та й служницям нижчого рангу, які геть-чисто обносилися, просте біле вбрання виявилося вельми доречним.

Правду кажучи, хто, як не Каору, про все це мав подбати? Хоча, безперечно, принц ніжно любив Нака-но кімі й дбав про її насущні потреби, але не міг простежити за всіма дрібницями. Звиклий до достатку, він, природно, не знав, як тяжко почуватися тоді, коли життя складається не так, як хотілося б. Здатний з тремтінням у душі захоплюватися краплями роси на пелюстках квітки, він водночас був на рідкість дбайливим, коли відповідно до пори року так щедро обдаровував кохану жінку, що навіть годувальниця вважала це надмірним. Проте Нака-но кімі дуже соромилася того, що її молоді служниці погано одягнені. «І життя у столиці має свої труднощі...» — мовчки журилася вона, а останнім часом, коли з’явилася Шоста дочка Лівого міністра, що жила у розкішному будинку, тривога зросла через те, що оточення принца може віддати перевагу суперниці. Каору здогадався про її страждання, але, як стороння людина, не смів потайки посилати Нака-но кімі повсякденні речі, а тим паче пишні подарунки, які могли б викликати у людей підозру. Тому і цього разу підібрав дещо з простого, але бездоганного одягу для служниць і разом з витканим для Нака-но кімі коуцікі та згортком візерунчастого шовку надіслав у будинок на Другій лінії. А треба сказати, що Каору виховувався не в гірших, ніж принц Ніоу, умовах. Розніжений і зарозумілий, він зневажав житейські справи, а віддавався високим роздумам. Однак, познайомившись з життям Восьмого принца у гірській оселі подалі від людей, він пройнявся до нього жалем і співчуттям, а потім узагалі відкрив для себе різні сторони людського життя. Виходить, що всім цим змінам він був зобов’язаний Восьмому принцові!

Отже, всупереч своєму наміру залишатися для Нака-но кімі спокійним і розсудливим опікуном він, як і раніше, безперестанку думав про