Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

«Якщо Бог посилає знамення через сітку телепрограм, то це — одне з них», — подумав Едем. Той шанс, якого він не втратив. І хай про це ніхто не дізнається, і хай це зроблено за чужі заощадження, та Едем усе ж зумів залишити щось після себе. 

У двері двічі різко постукали. До кабінету зайшов Гарда з текою в руках, із жалем оглянув пляму на стіні, де ще вранці було дзеркало, і спинився біля телевізора. Його обличчям пройшла судома, коли на екрані знову з’явився Хижняк. Судячи з плашок на екрані, ведучий обговорював із запрошеним політологом причину раптової гучної угоди, а потім — несподіване перетворення мільйонера Шевченка на головного мецената країни. 

— Ми рухаємося до гегемонії дурнів. Ти викидаєш сто мільйонів, а продажні експерти, які й мідяка нікому не дадуть, потім обговорюють в ефірі, яких цілей ти хотів досягнути раптовою щедрістю, — Гарда сердито кинув теку на стіл. — Знайшлися й ідіоти, які вважають другим меценатом Сергія Хижняка — мовляв, тому й продав свої будівлі так дешево, що вони йшли на благодійну мету. 

Здавалося, Едема такі оцінки мали б засмутити, але тільки насмішили. Він готовий був битися об заклад, що Шевченко, побачивши денні новини, теж не метатиме блискавиць. Це мимолітна лузга, яку звіє вітер часу, а от пожертва буде вкарбована в сучасну історію країни. Гра забувається, а результат лишається на табло, як казав один видатний футбольний тренер. 

— Я ухвалив два важливих кадрових рішення і прошу сьогодні ж підготувати укази, — Едем вимкнув телевізор, умостився в крісло, запрошуючи співрозмовника теж сісти, і здригнувся — на мить йому здалося, що очі Гарди налилися пітьмою. Голова адміністрації не звик, щоб із ним не радилися щодо кадрових рішень. 

Та в крісло він, звісно, сів. 

— Перший указ про призначення антикорупційного прокурора Леоніда Мостового. Досить йому вже ходити з додатком «в. о.». 

Такому повороту справ Гарда не здивувався. Офіційне призначення Мостового, без сумніву, зіграє в плюс репутації президента, але добряче попсує йому життя в разі переобрання. 

— І друге. Я зв’язувався з міністерством оборони. Операція з порятунку наших хлопців ще не закінчена, але, яким би не був результат, я збираюся відправити у відставку міністра Рідчука. 

Гарда видихнув, провів рукою по обличчю, збираючи зморшки. 

— Це може виявитися великою помилкою. Генералів не розстрілюють перед боєм — який тоді бойовий дух буде у війська? 

Едем розумів, що Гарді не можна пояснити істинних причин, — голова адміністрації мислить іншими категоріями. І тому він обрав для пояснення ту, що лежала на поверхні, — обнулити скандал із міністром Рідчуком раніше, ніж це покажуть у новинах. Політичні супротивники точно притримали цей козир до дня дебатів, тому в них дуже мало часу для того, щоб зіграти у свою гру. 

Гарда це прийняв. Не вважав найкращим варіантом, але прийняв, — хід президентських думок був йому зрозумілий. Глава держави рідко ухвалював рішення всупереч голові своєї адміністрації, але іноді таке все ж траплялося. Для Григорія Гарди це був саме той випадок. 

— Це вас помітно ослабить, — зауважив він, але це було вже не запереченням, а констатацією. Так гросмейстери називають ходи під час гри наосліп. 

— Усе, що не вбиває, робить нас слабшими, — пожартував президент. 

— Я вас зрозумів, — відповів Гарда, і Едем чомусь зіщулився. 

Голова адміністрації простягнув йому теку, з якою прийшов. 

— Тут дві доповідні записки. Одна з них стосується професорки Наталі Володимирівни Щукіної. Знаєте таку? 

Він такої не знав, але от президент…. Едем повторив подумки її ім’я, сподіваючись, що воно оживе у спогадах людини, чиє тіло він зайняв. 

— Ваш викладач, ви в неї захищали диплом. Тому мені й принесли цю справу. 

Невисока жінка за сорок, із жмутком волосся на потилиці, в окулярах у дерев’яній оправі. Вона викладала основи макроекономіки, і майбутній президент справді захищав у неї дипломну роботу. 

— Пригрозила терактами, якщо ми перейменуємо станцію метро Петрівка, — додав Гарда, переконавшись, що глава держави згадав свою викладачку. — Ясна річ, це дурниця, і справі ніхто не дасть ходу, але це можуть використати проти вас. 

Скільки Щукіній зараз? Сімдесят? Едема здивувала не її погроза — урешті-решт, це, може, просто вік. Його здивувала мета. Боротися проти перейменування станції метро, названого на честь кривавого чекіста Петровського? Вже ким-ким, а послідовником комунізму тридцять років тому Наталя Володимирівна точно не була. 

— Друга записка — про компанію «Морфарм», — продовжив Гарда. — Ви мали рацію: вони справді пов’язані з розробкою ліків від ураження Мітча. 

Довгим і пропахлим хлоркою коридором гуляло відлуння кроків. Едем у супроводі трьох охоронців поспішав на зустріч із Раїсою Ахат, очільницею однієї з найстаріших фармацевтичних компаній України. Досі Едем знав про Ахат тільки те, що її ім’я фігурувало в першій сотні українського «Форбсу» — з моменту появи журналу на внутрішньому ринку. 

Після розмови з Гардою в Едема з’явилася надія: Ахат могла врятувати йому життя. 

Якщо інформація голови адміністрації відповідала дійсності, то справи такі: «Морфарм» був науково-дослідницькою лабораторією, що входила до імперії Ахат. Саме її вчені винайшли ліки від ураження Мітча. «Фарм-Ф’юче» залучили для незалежного тестування з умовою передачі прав на виробництво на п’ять років. І другорядна деталь, яка в цьому контексті виявилася дуже важливою: цей термін відраховувався з моменту виробництва першої партії формули. 

Але фірма «Фарм-Ф’юче» так нічого й не виробила. 

Що ближче вони підходили до дверей у кінці коридору, то чутнішим ставав плюскіт води і різкішим — запах хлорки. 

На протилежному кінці п’ятдесятиметрового басейну вирував тайфун. Він стрімко мчав у бік Едема, і невдовзі виявився широкоплечим хлопцем у фіолетовій шапочці. Плавець пірнав у воду так рвучко, як його предки, приміром, могли кидатися на амбразуру. Шапочка — вибух, шапочка — вибух, шапочка — вибух. Він торкнувся борту й, розвернувшись, вужем ковзнув під воду, та за пару секунд знову її спінив. Тренер присів навпочіпки і, коли хлопець сягнув борту, привітно поплескав його по руці. 

Ахат побачила президента раніше, ніж він її. Вона відклала телефон і вже не відривала погляду від постаті, що наближалася. Коли Едем уже був за кілька кроків, Ахат обіперлася на спинки крісел наступного ряду — ті жалібно заскрипіли від незвичної ваги — і з зусиллям встала. Едемові довелося почекати, доки вона критично себе огляне, поправить спідницю й тільки тоді, як справжня господиня, простягне президентові