Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

Розділ 69

Дістаю з бару дві пляшки мінералки. Простягаю Олені воду, сідаю на підлогу поруч із кріслом. Відчуваю, в нас намічається ще одна нелегка розмова.

- Чому ти її покохав? - запитує і відводить погляд убік, бентежиться.

- Зараз, якщо подивитися тверезим поглядом, наскільки це можливо у цій ситуації, вона вдарила у ціль, мною ніколи по-справжньому не цікавилися, не дбали. Батько був суворою людиною. Найкращим. Він дав мені багато чого. Але він був постійно зайнятий, а я варився у нелюбові рідної матері. Коли був малим, не розумів, чим я гірший, чому Славку так люблять, а я гідний лише образливих кличок? Потім виріс, з'явилися жінки, друзі, але я помітив тенденцію, що всім потрібні мої гроші. А за фактом я завжди залишався самотнім. А Торі, вона майстерно зіграла безкорисливість та кохання. Вона дуже добре знала, куди бити. Їй хтось підказав усі мої болючі точки. І я як дурень повівся. Мені здавалося, такої відкритої та щирої дівчини не знайти. А потім, коли її не стало, я знову опинився один. Дюшка тримав на плаву. Але я втратив ту ілюзію щастя, за яку всі ці роки тримався скрюченими пальцями, - говорю про найпотаємніше, і всередині зростає потреба вивернути перед Оленою душу навиворіт. І вона не перебиває, слухає та невідривно дивиться на мене. - Я ж реально ледве не збожеволів, вона мені вважалася на вулицях. Я підбігав до незнайомих жінок, дивився їм у обличчя та бачив Торі. Я втратив своє щастя і не хотів це приймати. Згадував, що був комусь потрібен. Так, - тру скроні. - Тільки зараз розумію, не стільки я любив її, скільки відчуття, яке вона мені дарувала. Не знаю, чи це була любов, чи якась форма болючої одержимості?

- Тобто, я була не першою, до кого ти так підбігав?

- Далеко не першою, - самому соромно за роки свого безумства. – Чесно кажучи, я з рахунку збився.

- А мене коли побачив, чому тебе не відпустило, чому продовжував бачити в мені її? - Олена дуже обережно пробирається до мене в душу. А в мене немає ні краплі дискомфорту.

- Очі, манери, все було схоже. Твій запах, я дурів від нього ... ваніль, - від своїх слів і спогадів, тремтіння по тілу. Прямо зараз би закопався носом їй у шию і вдихнув цей жаданий аромат.

- Я знаю, якими парфумами користувалася Уляна. У них справді є нотки ванілі. Вона їх дуже любила, і ніколи їм не зраджувала. А я взагалі не користуюся парфумами, погано переношу сторонні запахи на собі, - схиляє голову і дивиться на мене, а в очах вселенський сум.

Все як я думав, я їй нагадую про кошмари.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Звичайно, я не фахівець, але думаю, ми з тобою потрапили до схожих пасток. Мені допомогли замінити спогади. Лікар працював зі мною, проводив сеанси гіпнозу, ще якісь незрозумілі мені процедури, і в моїй свідомості воскресало життя Уляни. Я ж хотіла такі ж пологи, як у неї, а мої були в підвалі. Після травми і всього пережитого моя психіка дала збій, і за допомогою лікаря відбулася заміна. Багато що я фантазувала сама, що знала по розповідям Уляни, склалося в моїй голові у реальні спогади. І біла сто відсотків впевнена в цьому. Але у всіх спогадах мій партнер був неясною плямою. Але оскільки Ваня безвилазно стирчав у лікарні, мене переконали, що то він. Тобто я замінила кошмари, на приємні фантазії, - закушує губу і заплющує очі, стримує сльози, що підступили. Хочу підійти та обійняти. Але стримуюсь. Не впевнений, що їй зараз будуть приємні мої дотики. - Ти ж три роки не вірив, що вона померла. Не хотів змиритися. І коли побачив мене, а зовнішність мені справді зробили схожу. То далі вже в тебе ожили образи, які ти так хотів воскресити. То був шанс повернути її. Божевільний, але ти схопився за нього, щоб позбутися болю, який не давав дихати. Також не виключаю ймовірності, що спілкуючись з Уляною протягом двох років, а я її бачила дуже часто, я могла автоматично запозичити якісь її манери. Я ж уявляла себе на її місці.

Вона говорить впевнено, точно вловлює мої почуття і душевний стан. І в чомусь наш біль справді співзвучний.

- Стасе, минуло три роки. Багато притупилося в пам'яті. А те, що ти побачив, ти сам захотів повірити, додавши потрібні тобі штрихи. Плюс я нічого не пам'ятаю. Аварія, пластика, багато фактів тебе підштовхували до цієї думки.

- Добре, багато що я можу прийняти, зрозуміти, але, Олено... ліжко? Вибач, - торкаюся слизької теми, але якщо вже говорити відверто, то про все, - Ти була, як вона… Тобі подобалися абсолютно ті ж речі, що і їй. Ти робила все аналогічно.

- Стас, - робить глибокий вдих. - Ти був моїм першим чоловіком. Нехай технічно я була не невинна. Я бачила твої відео, чула розповді Уляни. Подумки я приймала близькість тільки з тобою, і мені сподобалося б все, що ти робив, - рум'янець заливає її щоки. – А я, не маючи досвіду, підсвідомо робила те, що я бачила, що мені розповідали. Я досконало пам'ятала ніч у горах. Тому що вона мені снилася сотні разів. А її ж не було. Точніше була, але не в мене, - самотня сльоза котиться її щокою. - А з твого боку аналогічно, не маючи давно близькості з Торі, твоя підсвідомість підставила відсутні фрагменти, щоб картинка виглядала цілісною. Тим більше, за час, що ми провели разом, ти настільки переконав себе, що я це вона, що інший варіант уже не розглядав. Вважаю, в цьому й криється пояснення, - піднімається з крісла, підходить до вікна і повертається до мене спиною.

А у мене у вухах набатом звучить її зізнання.

– Як я був першим? А гнида Ваньок? – у горлі пересохло. Сам не розумію, чому з усієї розмови мене зачепило саме це одкровення.

– Ваня казав, що після стресу через мене… він втратив чоловічу силу. Але він лікувався, і на це теж були потрібні гроші. Я намагалася як могла, заробити йому на лікування. Відчувала свою провину. І ще докоряла собі, що не відчуваю потреби в близькості з ним. Мене все влаштовувало. Мене не тягнуло до нього. Але я наполегливо робила все, щоб налагодити наш шлюб, - опускає голову, обхоплює себе руками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно