Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

Буквально через п'ять хвилин лунає стукіт у двері. До кабінету входить Катя з тацею в руках. Вона обережно ставить на стіл дві чашки з чаєм, цукорницю і печиво, і одразу виходить, щоб не заважати нам.

– Дивись, тут представлені моделі, яких немає на вітрині, але можна замовити.

– Добре...

Настрій на нулі і мені вже зовсім не до прикрас. Усередині так і розпирає висловити все Владу з приводу цієї силіконової Олени.

– Ти якась сумна. Усе гаразд? Як ти почуваєшся? – стурбовано запитує він у мене.

– Так, усе добре.

– Почекай, так справа не піде. Я ж відчуваю, що щось не так. Давай розповідай, що тебе турбує, – Влад уважно дивиться на мене і чекає моєї відповіді.

– У тебе є коханка?

– Що за нісенітниця? З чого раптом такі думки, а?

– Я чула, як одна з твоїх підлеглих розповідала, мало не в подробицях, як ви спали разом. У твоєму ліжку, між іншим.

Від моєї уваги не вислизає, як Влад починає похмурніти. Значить, я все правильно зрозуміла і в нього справді є коханка. Як він міг...

– Олена.... Та блондинка із залу? Ти її маєш на увазі?

– Тобто, ти навіть не заперечуєш цього? – я відчуваю, як у мене починають тремтіти руки.

– А що я маю заперечувати? Мої стосунки з Оленою були задовго до нашого з тобою знайомства. Мені що звітувати за всіх дівчат, з якими я раніше спав?

– А що їх було настільки багато?

– Я не збираюся зараз це обговорювати. Все це було до знайомства з тобою. З чого раптом ти вирішила, що вона моя коханка? – Влад зі здивуванням дивиться на мене.

– Я почула їхню розмову. М-м-м, випадково... Ця Олена казала, що чекає від тебе пропозиції.

– Так, стоп! Давай розберемося по порядку. По-перше, ми з нею давно не разом, і я ніколи не приводив її у свій дім, і вже тим паче у своє ліжко. По-друге, ні про яку пропозицію їй ніколи не було й мови. У нас був просто секс, і нічого більшого. А по-третє... – Влад встає, підходить до свого робочого столу і, набравши номер телефону, викликає Олену до себе.

Не минає й хвилини, як ця силіконова лялька стукає у двері та входить до кабінету.

– Я слухаю Вас, Владиславе Ігоровичу...

– Тебе звільнено! – суворо каже Влад.

– Що... тобто? Як...? – білявка шокована таким поворотом подій.

– Я плачу тобі зарплату за те, щоб ти якісно виконувала свою роботу, а не поширювала плітки на робочому місці.

– Ні, я не...

– Досить! Я не хочу більше нічого чути. Відсьогодні ти тут більше не працюєш. Розрахунок можеш отримати в бухгалтера. У мене все, – Влад закінчує свою промову і повертається до неї спиною, тим самим даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Дівчина ще якийсь час стоїть у нерухомому стані і тільки безпорадно відкриває рот як риба, викинута на берег. Потім вона різко розвертається і вибігає з кабінету з очима, повними сліз, навіть не зачинивши за собою двері.

– Вибач, я повинен був раніше позбутися її. Не думав, що вона буде тріпатися.

– Чому ж не позбувся?

– Працівник вона хороший, як не крути. Давай більше не будемо говорити про це. Тепер усе гаразд? Ти більше не сердишся на мене? – його посмішка обеззброює мене.

Коли він так посміхається, я просто не можу довго на нього сердитися.

– Ні, все гаразд, тільки не хочеться одного разу знову десь зіткнуться з однією з твоїх колишніх.

– Не турбуйся, цього більше не повториться. Ніколи. А тепер давай займемося справою, – він дивиться на мене пронизливо.

– А якщо хтось увійде? – від думки про близькість із Владом, у його кабінеті, до якого будь-якої миті може хтось увійти, моє дихання частішає.

– Тобто? Я мав на увазі, давай виберемо обручки. А ти про що подумала? – він сміється і обіймає мене за талію.

Я миттєво червонію від своїх розпусних думок. Звісно, Влад мав на увазі обручки, а я подумала, що він натякає на близькість.

– Але якщо ти хочеш... я можу зачинити двері на ключ і..., – він багатозначно дивиться на мої губи і сильніше притискає до себе.

– Ні. Каблучки, давай виберемо їх, нарешті.