Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

— Ти навіть не уявляєш, як довго я цього чекала, — прошепотіла я, ледь вірячи в те, що це відбувається насправді.

Богдан піднявся і зробив крок до мене, ніби боявся, що будь-який необережний рух може все зруйнувати. Його очі палали, і я відчувала це полум’я, яке охопило мене з голови до п’ят.

— Я не міг більше брехати собі, — додав він, дивлячись прямо мені в очі. — Я втомився від самотності, втомився ховатися від почуттів. Ти змінила все, Мар’яно. Ти стала моїм порятунком, витягнула мене з того мороку, в який я сам себе загнав.

Я піднялася, ці слова були як рятівне коло у морі сумнівів і страху. Його слова зачепили мене, та я не могла дозволити собі знову так легко піддатися почуттям. Тепер я повинна була стати обережнішою, ніж будь-коли раніше.

— Добре, — я зітхнула, ніби зважуючи кожне слово. — Але не думай, що я одразу ж довірюся тобі. Мені потрібно більше, ніж просто слова. Я хочу побачити, що ти готовий боротися за нас, що ти дійсно змінився.

Богдан кивнув, і в його очах промайнуло щось нове — наче виклик, який він був готовий прийняти.

— Ти маєш на це право, Мар’яно. Я розумію, що зруйнував твою довіру, — Богдан на мить затримав подих, неначе збирався сказати щось ще важливіше. — Але я не збиралася відступати. Якщо потрібно, я почну все з початку. Я готовий завойовувати твоє серце знову, хоч би скільки часу це зайняло.

Його рішучість зворушила мене, але я знала: цього разу я не здамся так легко. Тому вирішила дати йому шанс, але тільки на моїх умовах.

— Тоді слухай мене, — сказала я, і мої очі засяяли викликом. — Якщо ти дійсно хочеш довести свою щирість, покажи мені своїми діями, що ти змінився.

Богдан кивнув, і я побачила, як його погляд загорівся новим вогнем. Здається, він був готовий грати за новими правилами, які я встановила.

— Добре, — нарешті відповів він. — Ти побачиш, що я не відступлю цього разу. І я доведу тобі, що твої сумніви були даремними.

І, можливо, це був той самий момент, коли я дозволила собі невеликий промінчик надії. Але поки що я тримала свої емоції під контролем, очікуючи, що він покаже мені, чи справді готовий змінитися.

Ми стояли одне навпроти одного в тиші, яка, здавалося, огортала нас, наче захисний кокон. Я спостерігала за ним, намагаючись зрозуміти, чи справді Богдан зміниться, чи це лише тимчасовий порив. Серце билося частіше, але я не могла дозволити собі знову бути вразливою.

— Тоді, Богдане, почни з того, що доведи мені свою готовність змінитися.

Він зітхнув і підняв голову, дивлячись на мене серйозним поглядом.

— Я знаю, що завдав тобі болю, — промовив Богдан, ніби зізнаючись у злочині. — Але я готовий виправити все. Скажи мені, з чого почати.

Я замислилася. Він дійсно готовий виконати будь-яку умову? Тоді я вирішила випробувати його відданість.

— Почни з того, що перестанеш ховатися за своєю холодністю, — сказала я. — Доведи, що ти здатний поставити наші стосунки вище за бізнес.

Богдан трохи напружився, але швидко опанував себе.

— Гаразд, — погодився він без вагань.

Цей його порив мене навіть здивував. Адже для Богдана компанія завжди була на першому місці.

— І ще одне, — продовжила я, не зупиняючись. — Ти маєш навчитися, не контролювати свої емоції, і не боятися бути вразливим, хоча б переді мною.

Богдан на мить затримав погляд на моїх губах, ніби обмірковуючи кожне слово. Я бачила, як у його очах боролися впевненість і невпевненість.

— Я зроблю все, що зможу, Мар’яно, — нарешті відповів він. — Але будь ласка, дай мені шанс. Дай мені можливість показати, що я можу бути іншим.

— Я дам тобі шанс, — сказала я, перехоплюючи його погляд. — Але пам’ятай, це твоя остання можливість. Якщо ти знову підведеш мене, більше ніяких прощань не буде.

Його очі спалахнули від рішучості.

— Ти не пошкодуєш, що дала мені цей шанс, — сказав він, нахиляючись ближче, ніби хотів доторкнутися до мене, але стримався.

Богдан сів на диван, а я вирішила створити затишну атмосферу, і пригостити його чаєм. Я бачила, як він намагався змінитися, хоча всередині мене ще залишалися сумніви. Тепер все залежало від нього, і я була готова спостерігати, чи справді цей чоловік зможе залишити свій холод і байдужість у минулому.

Цього разу ми обидва були на межі — він між своїм минулим і майбутнім, а я — між надією і страхом знову бути розбитою.

Я не могла повірити, що після всіх цих тижнів Богдан нарешті повернувся до мене? Серце стиснулося від солодкого передчуття. А я вже думала, що це кінець, що він ніколи не зрозуміє того, чого я насправді хотіла для нього. Здавалося, ніби всі мої зусилля марні, ніби його холодність була непохитною стіною, яку мені не вдалося зламати. Я так часто сумнівалася, що взагалі є сенс боротися за нього, за нас.

Але тепер, помітивши сидячи на дивані, я зрозуміла, що помилялася. Богдан повернувся. Мій план, що здавався приреченим на провал, все ж таки спрацював. Я змусила його побачити те, що ховав глибоко в собі, те, що він так довго заперечував.

Я знала, що він сильний, самовпевнений, але за цією холодною маскою ховалася людина, яка потребувала тепла й розуміння. І я вирішила дати йому це, навіть якщо він цього не просив. Тепер я відчувала: щось змінилося. Між нами більше не було тієї крижаної стіни, яка розділяла нас, і в його очах я вперше побачила те, про що мріяла весь цей час — слабкий, але все ж таки проблиск ніжності.