Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Метрів триста, — відповів Деян. — Ще стіни є і всередині міста, але вони значно менші. 

— А навіщо всередині міста будувати стіни? — здивувався Ігор. 

— Колись то були зовнішні стіни міста, — взявся пояснювати Деян. — Євіанна колись швидко розбудовувалась, і ті стіни стали внутрішніми. Зараз вони поділяють місто на три частини. Найстаріша частина міста — Вище Місто, де живуть чистокровні Імперці, або просто дуже і дуже багаті люди. Воно кільцем оточує території імператорського замку. 

Деян добре все описував, а тому я не стала влізати, хоча часом і виникало таке бажання. За його розповіддю ми наближалися все ближче, і тепер вже не стовпи мене цікавили. Вже через якийсь час я розгледіла у тій смузі, що бачила до цього, якийсь рух. Все вказувало на те, що там будували ще одну стіну.

— Євіанна буде зростати, допоки існує магія, — промовила я тихо слова, що колись чула в Університеті Магії. 

— А от межа між Зовнішнім Містом та Середнім більше умовна, бо там хоча і теж є стіна, але прохід між ними ніхто не оберігає, — продовжив Деян, теж задивляючись на будівництво в далечі. — Чим далі від центру, тим гірше живеться жителям. 

Та за словами Деяна вже ніхто особливо не слідкував, мабуть, як і він сам, адже ми нарешті підійшли до тих стовпів, що стояли наче ліс. До кожного з них було прив'язано по одній людині, роздягненій догола. Більшість із них вже були мертві, але деякі ще рухалися.

— Давно не було масових страт, — промовила я.

Ми повільно просувалися спершу до цих стовпів, а потім і поміж них. Вони були трішки віддалені від кам'яної імперської дороги, але достатньо близько, щоб розгледіти обличчя в деталях. Кожній людині в лоба була забита монета, прямо ребром в череп.  Сама нічого не розуміла, всі інші, схоже, теж не дуже знали, що саме це означало. Та на щастя, якщо це можна назвати щастям, нам зустрілися декілька вартових-вершників. Навіть за їхніми білими плащами та легкими обладунками, я встигла скучити. Навіть попри те, що в Вищому Місті варта одягнена інакше.

— Вітаю, — промовила я до них. — А за що цих людей стратили?

Дорога до Євіанни ніколи не була порожньою, а тому я не здивувалася обличчям вартових, що, мабуть, чули це запитання сотню разів на день. Та все ж вони відповіли, мабуть, побачивши моє та Діанине обличчя, що виглядали, а в моєму випадку і було, чистими імперськими.

— За наказом Імператора Патрокла їх стратили за корупцію. Майже всі вони це жителі Вищого Міста, — промовив вартовий, від чого в мене кров в жилах захолола. 

Вище Місто завжди було недоторканне, чим його жителі завжди користувалися. І це було не просто так, адже воля Вищого Міста була непохитна навіть перед сенатом. У Імператора Патрокла, схоже, справді була вся сила та вплив руках.

— І як вам новий імператор? — запитала я. — Я останній раз була в Євіанні коли він ще боровся за владу, тому мало що про нього знаю. 

Вартові переглянулася між собою, після чого дочекалися поки повз нас проїде якась група людей, що теж прямували до міста. 

— Імператор Патрокл, як нам сказав наш командир, має намір збільшити межі міста та підготувати його до нашестя монстрів з Великого Лісу, — сказав вартовий та поглянув на будівництво позаду. — Люди бояться зелених спалахів та новин, що надходять в місто разом з біженцями, тому покладають великі надії на нового імператора. Загалом, кажуть, добра людина, якщо не порушувати закон. 

— І сенату тепер ніякого немає, — промовив інший вартовий. — Старих сенаторів виловлюють по всьому Континенту та страчують на місці, а нових вже не буде. Тепер влада імператора Патрокла абсолютна. 

— Зрозуміло, дякую за цю інформацію, — промовила я, після чого ми продовжили їхати до міста. 

Діані наче і ставало гірше від наближення до міста, але при цьому вона все більше це погіршення ігнорувала. Її погляд був наче у малої дитини, що побачила щось неймовірно гарне вперше у житті. Ігор теж виглядав так само, ледь очі на лоба не повилізали від того, яка висока стіна була перед нами. Втім вони ще звикнуть до монументальної архітектури Імперії, і припинять звертати на неї увагу. 

Підійшовши до воріт ми стали у чергу, що зібралася біля них. Вартові деяких людей пропускали до міста без зайвих запитань, а іншим ледь не в труси заглядали, щоб обшукати. 

— Жахливий галас, і людей так багато, — промовив Ігор оглянувшись. 

Ще зовсім недавно ми були останніми в черзі, а тепер за нами зібралося близько сотні людей. І це при тому, що черга ледь просувалася. В Євіанну завжди приходило багато людей, але тепер їх стало ще більше через біженців. Та черга була не лише щоб увійти, а навіть щоб вийти, хоча й при виході за ворота нікого не перевіряли, лише у деяких брали податок.

— Ти звикнеш, — відповіла я Ігорю, після чого поглянула на Діану. — А ти себе як почуваєш? 

— В очах двоїться, і є сильне бажання копати вниз, — кисло посміхнувшись відповіла вона та обіперлася спиною на Деяна 

— Звідки йдете та з якою ціллю прибули в Імперію? — звернувся до нас вартовий, що виглядав жахливо втомленим від такої роботи.

— Я живу у Вищому Місті, а ці люди та ельфійка зі мною, — промовила я та підігнала коня ближче до вартового, після чого він із недовірою мене оглянув з голови до ніг. — Я так одягнена, бо втратила свій одяг під час подорожі Об'єднаними Князівствами. Сам знаєш, що там зараз відбувається.