Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Так, з'явилися деякі обставини.
- Зрозуміло, - задумливо підпирає руками підборіддя. - Якщо ти відмовишся зараз, то постраждають й інші, бо неповний склад ніхто не прийме, і навіть після внесення змін доведеться знову чекати на підтвердження, а це втрачений час. Як ти і сам знаєш справа не просто в будь-яких лікарях, не буду лукавити, вся заявка була побудована навколо тебе і твій досвід та навички зіграли вирішальну роль.
- Розумію.
- Тим більше, що я вже знайшов спонсорів, які погодились придбати для нашої хірургії обладнання з твого списку. Мені лише потрібно було згадати тебе, та стажування в найкращій клініці Туреччини в одному реченні, - а це вже заборонений прийом з його боку. - Хочеш ти цього чи ні, та твоє ім'я біжить попереду тебе.
Уголки його губ зрадливо піднімаються в ледь помітній усмішці, від мого здивування.
- Змусити я тебе не можу, але я прошу тебе добре подумати і дати мені завтра відповідь, - він знову одягає свої окуляри і це означає, що розмова завершена.
- Добре, - підводжусь з крісла у протягую йому руку.
- І як звать твої обставини? - запитує посміхаючись, коли стискає мою руку у відповідь.
- Аліна, - він розкусив мене одразу, тому я лише посміхаюсь йому у відповідь.
- Порадься з Аліною, - його слова наздоганяють мене біля самих дверей. - Якщо вона дівчина розумна, то має зрозуміти, як це важливо для твоєї майбутньої кар'єри, а якщо дійсно кохає, то три місяці це не такий вже і великий термін.
Лише киваю у відповідь і виходжу за двері. Швидко забираю речі з кабінету й прямую до автівки, по дорозі набираючи номер Аліни.
- Привіт, - лунає ніжний жіночий голос перш ніж я встигаю привітатись.
- Привіт. Не відволікаю? - чую голоси на задньому фоні, значить вона не вдома. - Може я зателефоную пізніше?
- Звісно що не заважаєш. Ми тут з Андрієм вечеряємо в кафе.
- Може тоді зустрінемось пізніше? - навіть Андрій знаходить час, щоб повечеряти з моєю дівчиною, а я лише знаходжу собі виправдання.
- Навіть не думай знову себе накрутити. Я кину тобі локацію в месенджер і не здвинусь з місця поки ти не приїдеш, - її голос стає серйозним. - А якщо ти поквапишся, то можливо ще встигнеш, поки твій брат все не з’їв, - вона невпевнено посміхається й це викликає посмішку і в мене. Як же я за нею скучив.
Коли я нарешті доїжджаю до кафе то одразу бачу Аліну та Андрія, що сидять за столиком біля вікна. Вона помічає мене, біжить на зустріч і з ходу кидається до мене в обійми. Щосили стаскаю її й цілую у шию, насолоджуючись солодким ароматом моєї рудої дівчинки.
- Радий тебе бачити, брате, - Андрій піднімається з місця щоб привітатись.
- І я, - відповідаю й обіймаю брата. - Радий, що ти не все з'їв, бо я голодний наче вовк.
- Звісно, що не все. Вона постійно на мене наговорює, - каже жартома. - Зроби щось зі своєю жінкою, бо доведеться мені її перевиховати, щоб не ображала старших, - він тягнеться, щоб знову скаламутити її волосся і я ховаю її за спину, бо знаю як вона це ненавидить.
- Дякую за пропозицію, та мене все влаштовує, - хлопаю брата по плечу та обіймаю Аліну, що визирнула із-за моєї спини.
- Ну тоді я вмиваю руки і залишаю вас. Але тільки сьогодні, - посміхається, кладе декілька купюр в тацю з рахунком, по черзі обіймає нас і йде.
- Може і ми поїдемо додому? - звертаюсь до Аліни пригортаючи її до себе.
- Ти виглядаєш втомленим, - вона кладе долоню на мою щоку і великим пальцем проводить під оком. - Але їсти все одно треба.
- Тоді замовимо на дім, а поки доїдемо, то й вечеря вже буде на нас чекати, - вона киває у відповідь і ми тримаючись за руки виходимо з кафе.
Відчиняю двері квартири та увімкнувши світло попускаю її вперед. Вона роздягається й проходить далі оглядаючись навкруги.
- В тебе гарна квартира, - каже, роздивляючись картину на стіні.
- Мені вона теж подобається, - підходжу і обіймаю її зі спини, поклавши підборіддя на маківку.
Вона обертається в моїх руках і ніжно цілує в губи.
- Ти можеш прийняти душ, а я почекаю на доставку.
- Дякую, - цілую її у відповідь і йду до вбиральні.
Коли повертаюсь, на столі вже розкладені замовлені страви, а Аліна сидить на стільці з піджатими під себе ногами і тримає у руці чашку.
- Я тут чай собі заварила, якщо ти не проти.
- Звісно що не проти, - сідаю на стілець поруч із нею і накладаю їжу в тарілку. Я майже нічого не їв сьогодні, тому загальна порція трохи вивалюється з тарілки, на що Аліна лише посміхається. - Чому ти не їси?
- Дякую, але мені вистачило і кафе, більше ніж чай в мене вже не поміститься.
- Як твої справи на роботі? - запитую, тому що обожнюю коли вона щось розповідає. А робить вона це завжди із запалом.
В свою чергу питання про відрядження я не підіймаю, чекаючи слушної миті. І ця мить настає, коли ми опиняємось у ліжку. Вона горнеться до мене з боку й кладе голову на груди. Її оголені ноги так і притягують погляд, та зі свого положення я не маю змоги до них дотягнутись.
- Мені все ж таки доведеться поїхати на стажування, - починаю розмову, що не дає мені спокою декілька днів. - Я хотів знайти собі заміну, але в даному випадку це неможливо.
- Навіщо тобі відмовлятись від такого шансу? - запитує здивовано, піднімається на лікті та пронизливо дивиться у вічі.
- Я не хочу знову втратити тебе і те, що є між нами, - закриваю очі і притискаю пальцями повіки, щоб трохи зняти напругу.
- Не кажи дурниці, - відштовхується від ліжка й сідає по-турецьки. - Того разу ми обидва погарячкували й розбіглись в різні боки бо дурні були.
- А зараз порозумнішали? - запитую жартома, а вона хитро прищурює очі.
- Не впевнена на сто відсотків, але тепер у мене новий статус, а отже я маю повне право на додатковий раунд з'ясовування стосунків.
- І що це за статус? - я здогадуюсь, що вона має на увазі, але дражнити її таке задоволення.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.