Читати книгу - "Новендіалія"

І раптом постріли стихли.

Обережно, щомиті чекаючи якогось підступу, Лука визирнув зі свого сховку. Онде він, злочинний супервізор, стоїть неподалік, чітко малюючись проти білястого каміння катедри. Стоїть, не ворушачись… а наступної миті Лука збагнув, чому.

Туман, що клубочів понад землею, тепер здійнявся тугими стрічками, сплітаючи зі світлої мли високі, шляхетні постаті. Вельможі у пишнім вбранні, ченці у гостроверхих каптурах, барди зі своїм музичним знаряддям, крамарі і студенти… Їх було безліч, і коло білого марева навкруг Наглядача стиснулося, змусивши його відступити.

— Damnatus… — здійнявся примарний шепіт.

— Damnatus… — повторило відлуння.

— Damnatus… — забриніли дзвони.

Маркус, затуливши руками обличчя, опустився на коліна, і тої ж миті марево розвіялось.

Коли Лука із Горганом підійшли глянути ближче, Наглядач не міг уже звестися, дихаючи над силу та в безтямі смикаючи комір. Це просто серцевий напад, умовляв себе Лука, і не було ні туману, ані дзвонів…

Маркус захрипів надсадно, і його підборіддям заструменіла кров.

Судомно зітхнувшії, проквестор став біля нього навколішки, і Луку накрило хвилею млосного страху. Ну звісно ж, Горган — inferi, й анімула, що підтримувала його досі, щойно сьогодні була випита до денця… Але так же не можна! Цьому треба запобігти — це ж його робота, хіба ні?

Лука нерішуче звів зброю. Здається, там іще є набої…

— Consiste! — прошаруділо поруч.

Хлопець роззирнувся, однак не побачив нікого.

Горган тим часом нахилився до Наглядача, завмер на мить, а тоді якимось конвульсійним рухом відсмикнув себе від нього, дихаючи тяжко, наче загнаний кінь; навіть у тьмяному світлі місяця було видно, як його обличчям рясно юшить гарячкова вільга.

Лука торкнувся його плеча і простягнув руку. Той підкинув нестямний погляд, тоді, хитаючись, звівся.

— Іди… іди до неї, — спроквола мовив він.

— Що? — не зрозумів Лука.

— Тілія, — пояснив проквестор. — Ти — flagrantes, ти зможеш іще її повернути.

Не розуміючи до пуття, про що йдеться, Лука зреагував належним чином, а власне, зірвався на біг. Насправді, по розкопові не побігаєш, як слід, але принаймні швидке плазування він подужав, і вже за якусь хвилину Лука пірнув назад до вибитого вибухом проходу.

Там було темно — безладне бойовисько згасило ліхтарі — лише коло решток жаровні блякло світилося розсипане вугілля. Не було нікого — окрім тої, що невільно спричинила цю руїну, а нині лежала недвижно, полишена напризволяще.

Підійшовши впритул, Лука побачив, що тільки-но створена Маркусом анімула розсипалася на дрібні скельця, притрусивши сорочку дівчини червоним порохом. Шкалик, імовірно, спалахнув одночасно з жаровнею, знищений тією потугою, котрої прагнув Наглядач і котру не зумів упокорити.

Хлопець обережно змів дрібні скалки з одягу Тілії; якихось ушкоджень він не завважив, а попри те вона не ворушилась, хіба ледь чутним диханням виказуючи життя. Луці аж зайшлося серце, коли, дивлячись на дівчину, він пригадав її зухвалу посмішку, і її дитячу довіру, текілу на лаві і «манію в склянці»… Те, що з нею зробили, — це була така неймовірно дика кривда…

«Зможеш повернути», — сказав Горган, але що це значить? У нього немає анімули, але, якби міг, він би радо поділився власною душею.

М’яко підвівши Тілію за плечі, Лука пригорнув її до себе, так, що повільні поштовхи її серця, відлунювали у його власних грудях. Я не знаю, що я роблю, розпачливо думав він, але, будь ласка, будь ласка, нехай це допоможе…

Час для нього спинився, і все стороннє зникло. Десь згори чути було тупотіння та гучні голоси, а звіддаля ніби навіть загугоніла сирена; але він не зважав, дбаючи про ту лише, що була поряд, ловлячи її подих і боячись відпустити.

Це був важкий день і важка ніч, тож тепер, коли біганина та пальба були позаду, він заледве не засинав сидячки, однак рук не розтискав.

Навіть, коли дівчина нарешті ворухнулася, він не розімкнув обіймів.

— Луко, альо… — тихо мовила вона. — Може, відпустиш уже? Мені нема чим дихати…

І зненацька все знову стало, як слід.

Коли зі сходів спустилися Мора і Фелікс, а за ними протиснувся Велько, Лука з Тілією сиділи на домовині, тримаючись за руки та нестямно регочучи.

З’ява Магістрату перервала істерику, і тут нарешті Лука довідався, що за тупіт та сирени заважали йому заснути. Коли Горган, наче люта комета, вискочив з контори, у Клима урвався терпець, і він викликав з лікарні Фелікса. Удвох вони розшукали Лешека Чарного і той, дарма, що піднятий посеред глупої ночі, радо відгукнувся на пропозицію посприяти у затриманні вбивць. За лічені хвилини Чарний, що мав свояків у мерії, здійняв такий рейвах, що поліція підхопилася, немов попечена, і нині її силами, що зійшлися до Замку, можна було би виграти невеличку війну.

Коли стався вибух, вони якраз вирішували, звідки почати обшук замкових приміщень, тож Замія та Кліш із рештками охорони потрапили якраз на робочу нараду. Потішена таким подарунком, поліція радо їх зустріла, і нині Клим боронив бранців від надмірного завзяття Чарного. Решта ж Магістрату спішно подалася з’ясовувати причини і наслідки вибуху.

Лука, затинаючись, розповів про те, що відбулося, не зважаючи уже на присутність Тілії. Вона, зрештою, сама стала частиною справ Магістрату, і дана під «умброю» обітниця, очевидячки, вже її не стосувалася.

Хлопець плутано розповів про фінал їхньої сутички з Маркусом, не знаючи, примарилося йому чи ні оте млисте скупчення міських примар. Велько, проте, кивнув поважно, мовби і чекав на щось подібне. Мору ж зацікавило інше.

— А де по тому Горган подівся, ти не знаєш?

Лука підвів погляд і дотямив — так, попри те, що він був їхнім колегою, тепер проквестор належав до тих, кого слід було знайти і, щонайменше, затримати. Велько сумно хитнув головою, Фелікс насупився, але погляд Мори світився лютим завзяттям, і Лука збагнув, що вона не дозволить їм відступити. Вони замкнуть його на той останній день чи два, і там уже світить йому те саме, що і Шацькому, з невеликими, можливо, розбіжностями. Горган повинен був це розуміти, і дурний був би, коли б досі лишався у Замку.

— Можливо, досі тут… — припустив Лука. — Я піду гляну.

Стиснувши долоню Тілії, він звівся та попрямував до пролому.

— Маєш набої? — зі щирою турботою поцікавився Фелікс.

Лука, не дивлячись, кивнув.

У розкопі Горгана не було. Лука й не сподівався його там зустріти, тож, знайшовши зручне місце, він видерся на поверхню і роззирнувся. Праворуч катедра і поліцейське юрмління, отож навряд чи проквестор подався у той бік. Ліворуч — темні