Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Відчуваю, як Енді здригається разом зі мною, і знову дикий стогін із його грудей. Навіть ліжко трохи заштормило від нашого спільного оргазму. Ми кайфуємо разом, але цього разу Енді ловить мої відчуття.

- Це неймовірно, Есмо, - шепоче крізь важке дихання, - ти приголомшлива, я від тебе у захваті...

Так, і я у захваті від свого оргазму. Казала ж, немає нічого приємнішого на світі. А цього разу ще краще. Чому я не знала, що так можна було? Завжди змушувала б ілюзорного хлопця пестити мене язиком. Ех… скільки я пропустила…

- Есмо, - тон батька, який говорить дитині «но-но-но, не можна так робити».

Лежати б так завжди. Голі, задоволені, щасливі, знову у спермі. Так добре на душі, у тілі. Саме так і виглядає щастя. А раніше я заглядала у чужі вікна та заздрила сім'ям. Вони мали все, чого мені не вистачало. Тепер маю власне щастя. Не хочу іншого.

- Есмо, обіцяй, що ти завжди будеш моєю, - Енді дивиться на мене уважно, лежачи на боці.

- Я й так твоя, Енді. Ти не помітив? Адже чуєш усі мої думки.

- Я хочу, щоб так було завжди. Ти цілком моя, а я весь твій.

- Мені підходить, - усміхаюся, але обіцянками кидатися не поспішаю, нехай помучиться, думаючи, чи я згодна, чи ні. Та що я намагаюся від нього приховати? Він же чутиме мої думки, навіть коли я в туалет захочу. Жах, треба щось із цим робити. Мені ж соромно буде після кожного походу на унітаз. Як із цим жити?

Енді сміється, дивлячись у стелю.

- Знаєш, що я придумав?

- Не знаю, адже я не читаю твої думки, - ображено підкочую губу.

- Я зроблю тобі дитину, і в тебе на якийсь час будуть усі мої сили. Так мені буде спокійніше. Дитина тебе захистить. Ми станемо сім'єю і більше ніхто не зможе влізти між нами.

- Енді, що ти таке кажеш? - Сміюся, сприймаючи його слова як жарт. - Яка дитина? Мені лише двадцять три!

- Так, ти ще така молода, але це дійсно гарне рішення. Я зроблю тобі дитину.

З цими словами, Енді накрив мене своїм тілом. Нічого, що на мені ще сперма? Я й помитися не встигла.

- Нічого. Все наше, все рідне, - Енді лукаво усміхається, а руками вже намагається розкинути мої ноги. Губами обхопив мочку вуха, язиком веде по шиї. Розуміє, що я все одно здамся.

- Енді, почекай, не потрібна мені дитина. Куди поспішати? У нас було лише одне побачення, - не можу стримати посмішки, хоча намагалася говорити серйозно.

- Якщо буде хлопчик, назвемо його Доріан, - продовжує свою тему.

Зрозуміла, я спілкувалася зі стінкою.

- Чому Доріан? Що це за ім'я таке? А раптом дівчинка? – ми вигадуємо імена незачатим дітям, до яких я ще не готова. Не можу в це повірити!

- Доріан – це моє друге ім'я. Я – Ендрю Доріан Хот-Девіль.

- Ого, звучить так... По-королівськи. А я просто Есмеральда.

- А прізвище ж у тебе є?

- Так, від прийомних батьків я Тервіль.

- Гарно, - відповідає задумливо, - але все одно наші діти носитимуть прізвище Хот.

- Чому тільки Хот?

- Девіль – надто відоме у певних колах прізвище, з недоброю славою. Тож ми обійдемося лише першою частиною.

- Я ніколи не чула нічого такого.

- Я радий, що ти не оберталась у тих колах і ні з ким із темних не спілкувалася. Ще з першої нашої зустрічі я відчув, що в тебе абсолютно чиста душа, - так проникливо дивиться, по шкірі розсипається ласка.

- Енді, але все-таки з дітьми давай почекаємо, - притираюсь до нього, ніби граю зі своїм кошеням.

- Взагалі-то мені давно настав час заводити дітей.

- Але ж мені ні, - ось ми й натрапили на камінчик, через який можна спіткнутися.

Не те щоб я сумнівалася в ньому, але заводити дітей поки не планувала, тим більше, як виявилося, у магів життя не таке коротке, як у простих людей. Нам ще багато треба спробувати разом, а до дітей ми дійдемо свого часу. До речі, скільки років Енді? Я не питала… Точніше, питала, але він не відповів. Ухилився. Тепер я знаю чому.