Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

42

Грант, ніби задоволений величезний кіт завурчав і плюхнувся набік, притягаючи  до  себе ще тремтяче жіноче тіло. Так і не виходячи з неї, по-господарськи обнявши за груди - засопів. От і все. Заснув…

Боячись поворухнутися, Тамарі сильно,  до судом у пальцях стискала переданий їй потайки листочок.  Чомусь їй було важливо прочитати послання саме сьогодні,  не відкладаючи на другий день. Вона просто знала – це дуже важливо. І щоб випадково не загубити його уві сні,  якщо вона все ж  таки засне, тихенько сховала лист під подушкою.

Через деякий час Тамі зрозуміла, що їй  все ж таки не вибратися з обіймів чоловіка. Він не тільки не прибрав свою руку, а ніби для вірності ще й ногою зверху придавив її.

***

Жінка, що стихла в його обіймах,  не ввела його в оману - Грант знав, що вона не спить. Дві гарячі сльозинки впали йому на руку. Він не ворухнувся і нічим себе не видав. Нещасні судомні зітхання  раз  за разом краяли йому серце. А гіркі, солоні сльози, що нарешті градом покотилися з її очей,  ледь не вимусили його видати себе. Він  зрозумів,  що злякав її. Своєю  люттю,  своєю  пристрастю. Він  винен перед  нею. В цьому він був певен і дуже стидався цього. От тільки,  як виправити те,  що накоїв? Як сказати словами про те,  що відчував?

Його владність, твердість йшли тріщинами й руйнувалися від  того повного туги плачу. Клапті його жорсткості, що так болісно залишали його душу,  наче гострими лезами шматували йому груди

Все ж,  він не жалкував про те, що сталося цієї ночі. Він зробив те, що мав зробити. Те, що так мріяв зробити з тих самих пір, як знайшов її. Він слухав її тихі схлипи - а сам думав, як залиже ранком її рани,  висушить сльози. А потім, коли вона все ж таки заспокоїлася і заснула, насолоджувався її тихим сонним диханням, поклявся,  що вона більше не плакатиме ночами. Тільки ВІН - її лікар, і її кат!

Тамі так віддалася своїй тузі, що просто не чула його зітхання і навіть не відчула, як могутні руки послабили хватку. Вона гірко оплакувала своє життя. Він полонив її. Через  нього зникла її доня. Він майже розтоптав її своїми принизливими ревнощами. Хоча потім кожним своїм ніжним,  обережним поцілунком вибачався за свої підозри. За свою  грубість. За те,  що вона стільки років була сама. Якась її частка хоче все кинути і знову втекти. А друга половинка так хоче, щоб її нарешті любили, дбали…Так хоче лишитися... Коло нього…

Цієї  ночі Тамарі розмовляла уві сні. Вона крізь сон бурмотала  про своє спокійне життя серед  людей, згадувала про чудовий блакитний будиночок, про фруктовий сад,  бурхливу річку. Навіть про чудернацька бабцю  Орисю, що допомагала їй доглядати дітей.  До самого ранку слухав,   немов записував, запам'ятовував  те Грант.  Навіть  з  деяким острахом чекав,  коли ж  вона нагадає  хоч про одного суперника. Але жодної згадки про чоловіків у її сновидіннях  не було…

 І його відпустило. Раптово,  й навіть болісно. В грудях  його навіть застогнало від полегшення. Він даремно її ревнував. Даремно мучив. Саме цієї  безсонної  ночі,  тримаючи у міцних  руках свою  жінку, Грант дав сам собі клятву. Більше ніколи,  чого б  це йому не коштувало, не скривдить її  ані ділом,  ані словом,  ані думкою.  Він нарешті зрозумів, що тримає у руках своє щастя.

- Я перетворю твоє пекло на рай, - шепотів,  занурюючись у її  волосся. - Це все в тебе буде, люба. І альтанка з … як їх там… синіми… квітками - дзвониками. Запитаю завтра у мами – що то за квіти такі дивовижні? І бабусю я ту чудакувату, чорт знає, хто вона така - але я тобі її доставлю. А будинок – та перефарбую завтра ж замок у блакитний. Або у будь-який інший колір ... Все для тебе, моя Тамарі.

І дбайливо вкрив її шовковими простирадлами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно