Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Грант спустився рано вранці, розраховуючи, що зможе залишити замок непоміченим. Але трапилось зовсім по-іншому.

Усі члени сім'ї сиділи за вже накритим до раннього сніданку столом, і запитливо дивилися на нього. Навіть Десмон був тут, правда, він спав біля каміна, дбайливо вкритий волохатою шкірою.

При його появі мати мовчки й гнівно відвернулася. Батько дивився на нього дещо спантеличено й здавалося,  осуджуючи. Навіть Рагнар виглядав збентеженим. Присутнім явно було ніяково.

- Що трапилось, сім’я? -  спитав Грант,  але затримуватися коло стола не став.

А натомість,  підійшов до сплячого сина. Хлопчик спав, підклавши рученята під  щоку й тихо посапував. Грант присів коло нього навпочіпки й обережно прийняв чорну прядку, що тремтіла від  подиху й лоскотала дитину. Не зважаючи на тишу, що застигла в кімнаті, він обережно пригладив розкуйовджене волосся,  дивуючись  його шовковистості. Пригладив пальцем тоненьку,  але вже чорну бровку, провів по ніжній щоці. Трішки з  сумом посміхнувся,  коли малий уві сні теж  посміхнувся й прошепотів: «Мамо!».

За спиною якось невпевнено відкашлявся Ульфік.

Грант підвівся на ноги,  засунув руки в кришені й вигнув в очікуванні свою,  теж чорнющу брів.

- Що вже трапилось? Кажіть,  та я піду. В мене сьогодні ще багато справ.

Батько знову кашлянув,  прочистив горло,  й поглядаючи у пошуках  підтримки на дружину,  промовив:

- Вона, звичайно ж, твоя… Але калічити навіщо?

- Онук, вона ж тобі ледве до плеча дістає, - підхопив естафету дідусь, і докірливо похитав головою.

Тамарі за такий короткий час стала його улюбленицею,  й йому було шкода дівчину,  що в їхній великій і не по-ельфійски галасливій сім’ї  відчувала себе не дуже комфортно.

Грант, намагаючись не видати збентеження, незворушно дивився на родичів. І тільки тут він помітив у діда величезний синець, що синів під оком. Який, до речі, дивним чином гармонійно виглядав з його симпатично-фіолетовим носом.

- Це хто ж тебе так, діду? - родичі зніяковіли, а дід сіпнувся.

- Я, між іншим, за дівчинку переживав, - огризнувся він на родичів, що посміхалися, ховаючи посмішки й пирхаючи в кулак. Рагнар заліз  до себе у кишеню,  а через  декілька секунд поклав перед Грантом дорогий кістяний гудзик. Й глянув так,  немов питав: « Ну що ти тепер скажеш?» Грант уважно придивився,  навіть в руку його взяв. І одразу згадав – такі ґудзики пришиті до гульфіка його власних штанів. Він незрозуміло оглянувся на родичів.

- Вилетіла з твоїх покоїв, - ніби це все пояснювало, звинувачуючи повів плечима дідусь.

- Ага, прямо в замкову щілину, - не витримав і, посміхаючись, додав Ульфік.

- І одразу в око, - уже не стримувала задерикуватий регіт Маріелла.

- То ти що,  підглядав за мною?! - Грант усе зрозумів і розлючено обернувся до діда.

Але той, відчайдушно намагаючись уникнути нахлобучки від онука, кивнув на щось біля каміна.

- Ось!

- Ага, - підтвердив Ульфік.

– Це залишив Урласс. Після того, як ти ... еээ ... після того, як ви пішли. - Пояснила Маріелла і засуджуюче додала:

- Він був дуже радий усьому, що побачив і почув. Це він так сказав. І залишив це для Тамарі.

Чотири ельфи з побоюванням і інтересом підійшли до невеликої скриньки. Якщо  дід хотів перевести розмову,  то це йому вдалося. Ледве Грант почув ім’я Урласа,  як ревнощі знову гидкими гадюками заворушилися в його грудях.  Він спробував підняти скриню, але не зміг. Вона ніби приросла до підлоги. А поруч біснувалися три йолі. Точніше, шумів один – найменший, а двоє інших, вже неабияк заморившись, намагалися його стримувати. Хмара сипів, іскрився і кидався на скриньку, ніби там сидів його кровний ворог.

- Неприємно пахне, - прошипів Йошка.

- Проссто смердить, - погодився з ним Морок.

Щоб уникнути неприємностей, Грант вирішив дочекатися, коли спуститься Тамарі і відкриє призначений їй скриньку. Навряд чи Урлас підлаштував якусь каверзу, але від цього змія можна було очікувати чого завгодно.

А щоб очікування не було марним, вирішив залагодити деякі проблемки. Він підійшов до Маріелли і тихо запитав:

- Ма, як називаються такі сині квіти?

- Які ще сині квіти? – жінка від  несподіванки ледве не поперхнулася кавою.

- Ну, такі – чи то дзинь-делики, чи дзвоники…

- Дзвіночки, чи що?

- Точно, - засяяв Грант. Схилившись ближче до вуха Маріелли, з надією спитав: - А ти не посадиш їх навколо альтанки - тієї, що в саду?

- Та ти що, блекоти об'ївся! - цього разу просто вибухнула Маріелла. - Я, між іншим - демонеса, а не садовий гном! І ані порсатися в землі,  ані саджати не збираюся.

Грант дивився на матір спочатку скривджено, потім спантеличено, а потім, наче щось зрозумів, просто розцвів і цмокнув матір у чоло:

- Мамо, ти молодець. Точно! Гноми! - Маріелла на всі очі стурбовано дивилася на свого грізного воїна.

Якщо діла і далі так підуть, то він незабаром і на рибалку напроситься!

Тим часом Грант звернувся до відсахнувшогося Ульфіка.

- Батьку, настав час підремонтувати замок. Як ти вважаєш?

- Та не погано б, - здивувався Ульфік.

Коли це Ґранту була справа до справ замка? Весь час він був зайнятий справами роду та битвами. І навпаки. А тут він раптом вирішив ремонтом зайнятися?

- І, до речі, непогано б стіни у блакитний колір пофарбувати – освіжити, так би мовити…

- Та ти з дуба впав!! Який ще блакитний колір! Та нас же засміють, - очі Ульфіка, здавалося, ось-ось з орбіт вилізуть від обурення.

Але він добре знав уперту вдачу Гранта: якщо щось задумав, ніколи не відступиться. Ось і зараз син стояв, суворо насупившись і оглядав стіни замку – наче й справді збирався їх перефарбувати.

- Іди і будуй собі голубенький замок десь там, наприкінці саду,- вирішив пограти в дипломатію Ульфик.

А сам мовчки сподівався, що, може той бзик Гранта минеться.