Читати книгу - "Спомини"

ф. 201, оп. 1в, спр. 865). У 1946 р. брав участь у Львівському соборі як представник Станиславівської єпархії, підписав перехід на православ’я. Подальша доля невідома. ">[374], і був там також інженер Мілянич. Десь по місяцю я вернувся назад до Львова. Годі було робити підготовання до академічного року серед такої неспокійної атмосфери. Я продумував способи евентуального забезпечення музею, бібліотеки, маєтку і цілого духового дорібку. Скрізь панував якийсь такий вичікуваний і тривожний настрій. Тимчасом Гітлєр виповів війну Польщі якоюсь удаваною провокацією, а доктор Макарушка прийшов і передав мені вістку з радіо, що Молотов[375] заповів хід російських військ на Західну Україну (внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа з серпня 1939 року[376]). Прохав я Митрополита, щоби робив якісь заходи, але що ж можна було тоді зробити. “Не годен стримувати сірником лявіни”, — як казав о. Климентій.

Зокрема тепер мушу присвятити увагу нещасному о. Гавриїлові Костельникові, який мав великі претенсії і робив найбільші труднощі для Богословської академії. Я його пізнав десь в 1918 році і говорив на якісь наукові теми. Коли в 1922 році я вернувся з Риму до Львова і вже мав плян оснувати науковий богословський журнал, щоб піднести в нас богословську науку, то тоді, десь при кінці ферій, о. Теодосій Галущинський скликав був професорів Львівської, Перемиської і Станиславівської єпархії, щоби створити якесь товариство. Мабуть, мав він на думці, щоби я зайнявся цею працею, бо чув я тоді такий натяк. Впрочім, він розповів усім, що я буду мати виклад про реформу студій, але забув мені про це сказати. Ввиду того, я міг лише в дискусії висловити свої думки, у висліді чого рішено оснувати товариство і журнал з метою плекання філософічної і богословських наук. Я завважив вже тоді, що представники Перемиської і Станиславівської єпархій, зглядно семінарій — а їх приїхало по двох чи по одному, значиться, отець-ректор Лакота і отець-доктор Лятишевський — якось держалися збоку. Все закінчилося обідом, який дав о. Галущинський як тодішний ректор в ректораті Духовної семінарії. Тоді також висловив я думку, чи би не створити спільно зі всіми семінаріями якогось факультету, обсадженого спільними силами, щоби дати можливість основних вищих філософічних і богословських студій загалові наших студентів. Одначе отець-ректор Лакота і отець-доктор Лятишевський мовчали, мабуть з огляду на неприхильне становище покійних своїх владик. Після того вся справа замовкла і ніхто нею не займався.

У Львівській семінарії був номінальний факультет з огляду на Тайний український університет, з яким він не мав ніяких зв’язків. Так само не було на ньому ніяких наукових вимог, а лише прошені о. Галущинським священики, які більше або менше були спосібні до викладів відносних дисциплін. При тому о. Галущинський негодував на зборах і поза зборами на деяких священиків-професорів, а передусім на о. Костельника, під впливом чого я зробив йому деякі завваги щодо викладу, бо він майже цілий час викладав логіку, яку розробив на основі Вунта[377], а іншим ділянкам (онтології, критиці, психології) не присвячував належної уваги. Отець Галущинський був з тим згідний, але не хотів зражувати собі о. Костельника, може і тому, що він приготовлявся, як говорили, стати помічником митрополита Андрея. Так само був невдоволений з о. Садовського[378] й інших, але всякі такі спори залагоджувано обідом.

Знаючи заграничні університети, я наглядно бачив, що треба поробити великі зміни, але я ще замало був обзнакомлений з умовинами, і все йшло по-старому. Я думав, одначе, дальше про товариство і про журнал. Уся трудність лежала в тому, що ненависть поляків до українців була дуже велика. Всі мусіли ховатися по норах, щоби не наражуватися на переслідування. Очевидно, не було мови, щоби польське правительство дозволило тоді на якесь українське товариство. Не зважаючи на це (може я і не бачив усіх труднощів), я виготовив статути Богословського наукового товариства з зачеркненою широкою програмою і предложив віце-президентові намісництва Децикевичові, який ще тоді працював в польському