Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

Чарльза, згадуючи пізніше його поведінку в цей період, діляться цікавими подробицями стосовно способів приховування, до яких він вдавався. Він рідко ховав свої папери від слуг, бо цілком слушно вважав, що для них надто складним був загадковий старовинний почерк Кервена. Проте з батьками він був обачнішим, і якщо їм на очі потрапляв рукопис, який складався не виключно із шифру чи незрозумілих символів та невідомих ідеограм (як той, що називався «Для Того, Хто Прийде Пізніше…»), він завжди прикривав його якимось аркушем, аж поки той, хто приходив, не залишав кімнати. На ніч і щоразу, як кудись виходив, він замикав свої папери в антикварному бюро. Невдовзі у нього сформувався певний графік роботи і з’явилися нові звички, а його довгі прогулянки та інші заняття поза домом припинилися. Йому здавалося надзвичайно нудним навчання у школі, де він перейшов у випускний клас, і він часто висловлював намір не завдавати собі клопоту вступом до коледжу. За його словами, він займався значно важливішими дослідженнями, які могли відкрити йому більше шляхів до знань, ніж усі університети на світі.

Тільки той, хто завжди був більш-менш схильним до науки, дивацтва і самотності, міг надовго засісти за таке заняття і не викликати цим зайвої уваги. Втім, Ворд від природи був ученим і відлюдьком, тому його батьки більше шкодували, ніж дивувалися, що він став таким замкнутим і таємничим. У той час його батькові й матері здавалося дивним, що Чарльз не показував їм жодного слова зі своєї цінної знахідки, ані розповідав що-небудь з того, що йому вдалося розшифрувати. Цю мовчанку він пояснював тим, що хоче почекати, поки зможе з’єднати знайдене докупи, та минали тижні, а він усе нічого не розказував, і між юнаком та його родиною наростала напруга, підсилена заявами матері про її несхвалення цих кервенівських розвідок.

У жовтні Ворд почав знову відвідувати бібліотеки, але його більше не цікавила історична тематика. Тепер він дошукувався всього, що стосувалося відьомства, магії, окультизму й демонології, а коли виявилося, що в Провіденсі важко щось знайти на ці теми, він сів на потяг до Бостона і занурився у багатства великої бібліотеки в Коплі-Сквер, бібліотеки Вайдеренера в Гарварді чи Дослідницької бібліотеки Сіону в Брукліні, де зберігалися різні рідкісні видання з біблеїстики. Він накупив багато книжок, і невдовзі нова шафа в його кабінеті була всуціль заповнена працями на незвичайні теми; а під час різдвяних канікул здійснив кілька поїздок за місто, зокрема одну до Салема, щоб звіритися з деякими документами в Інституті Ессекса.

Десь у середині січня 1920 року у поведінці Ворда з’явилася якась нотка тріумфу, якого він нікому не пояснював, і після того він припинив працювати над шифром Гатчинсона. Натомість Чарльз почав займатися хімічними дослідами й одночасно порпатися в архівах; для першого заняття він обладнав собі лабораторію в будинку на горищі, яке ніхто не використовував, а щодо другого — вивчав усі джерела демографічної статистики у Провіденсі. Місцеві фармацевти і постачальники матеріалів для наукових дослідів під час пізніших опитувань надавали вельми дивні й беззмістовні списки речовин та інструментів, які він купував; та свідчення працівників магістрату, ратуші і різних бібліотек чітко збігаються стосовно об’єкта його других пошуків. Він завзято й гарячково шукав могилу Джозефа Кервена, з надгробка якої попередні покоління так завбачливо стерли його ім’я.

Поступово у родині Вордів наростала впевненість у тому, що із сином щось не гаразд. У Чарльза і раніше траплялися дивні вибрики і зміни інтересів, але ця таємничість і заглибленість у дивні пошуки були несхожими навіть на нього. Він лише вдавав, що вчиться, і, хоча й не завалив жодного екзамену, все ж було помітно, що давні захоплення його більше не цікавлять. Тепер він займався іншими справами — якщо не у своїй новій лабораторії, обклавшись старовинними алхімічними книгами, то або в місті, вивчаючи реєстри поховань, або студіюючи окультні видання у кабінеті, де дивовижно схоже обличчя — здавалося навіть, що ця схожість посилюється, — німо дивилося на нього з великої панелі на північній стіні.

Наприкінці березня до архівних пошуків Ворда додалися ще дивацькі блукання різними старовинними цвинтарями Провіденса. Причину цього з’ясували пізніше, коли від працівників ратуші дізналися, що, ймовірно, він знайшов важливу підказку. Його пошуки раптом повернули від могили Джозефа Кервена до могили якогось Нафталі Філда; цю зміну вдалося пояснити, коли дослідники Чарльзової справи, проглядаючи документи, з якими він працював, натрапили на дивом збережений фрагмент запису про поховання Кервена, в якому йшлося про незвичайну олив’яну труну, закопану «10 футів Пд і 5 футів Зх від могили Нафталі Філда в —. Те, що в цьому записі не було вказівки на конкретне кладовище, значно ускладнило пошуки, та й могила Нафталі Філда здавалася такою ж примарною, як і Кервенова; та принаймні його ім’я не намагалися стерти з історії, тож можна було сподіватися рано чи пізно натрапити на могильну плиту на якомусь із цвинтарів, навіть без жодних реєстрів. Звідси й почалися мандрівки Чарльза кладовищами, з яких він одразу ж викреслив цвинтар біля церкви св. Йоана (колишньої Королівської) та давні поховання конгрегаціоналістів посеред цвинтаря у Свон-Пойнт1, оскільки інші реєстри засвідчили, що єдиний Нафталі Філд (упокоївся 1729 року), якому могла належати згадана могила, був баптистом.

4

Уже надходив травень, коли на прохання старшого Ворда доктор Віллетт провів бесіду з юнаком, попередньо ознайомившись з усією інформацією про Кервена, яку дізналися Чарльзові батьки, ще коли він не був таким таємничим. Розмова не принесла багато користі чи якихось наслідків, оскільки Віллетт відчував, що Чарльз ні на мить не втрачав влади над собою і був поглинутий думками про речі, які вважав справді важливими; та принаймні вона змусила потайного юнака надати раціональне пояснення своїй поведінці останнім часом. Ворд, який належав до типу млявих і флегматичних людей, виявив готовність обговорити свої дослідження, хоч і не мав наміру відкривати їхній об’єкт. Він стверджував, що папери його прародича містили деякі дивовижні таємниці ранніх наук, переважно зашифровані, які за своєю значимістю не поступалися відкриттям Фенікса Бекона, а може, навіть перевершували їх. Проте самі по собі вони були абсолютно беззмістовними, якщо не зіставити їх із тогочасними науковими знаннями, що тепер повністю застаріли; тож негайна презентація їх світові сучасної науки позбавила б їх усієї надзвичайності та значимості. Аби вони могли зайняти належне їм місце в історії людської думки, необхідно з ними спершу попрацювати тому, хто знайомий із ґрунтом, на якому вони розвинулися, тож Ворд вирішив присвятити себе цій справі. Він прагнув якнайшвидше відшукати ті відкинуті суспільством старовинні вміння, якими повинен був володіти справжній тлумач Кервенових записів, і сподівався невдовзі презентувати людству і науковій думці надзвичайно цікаві речі. Навіть Ейнштейн, — заявив він, — не міг би вчинити більшої революції в сучасних уявленнях про світ[129].

Щодо своїх цвинтарних пошуків, які він охоче визнав, але не розповів нічого про їх результати, Чарльз сказав, що має підстави думати, ніби на пошкодженій могильній плиті Джозефа Кервена повинні міститися деякі містичні символи, вирізьблені згідно з його заповітом і не помічені неосвіченими мародерами, які збили його ім’я з плити, і що ці