Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

Як справжній учений, він виявив терпіння і не ризикнув пошкодити його спробою негайно зішкребти фарбу ножем, а залишив усе як є і почав шукати експерта, який міг би надати йому допомогу. Через три дні він повернувся з досвідченим художником, паном Волтером К. Двайтом, чия студія була біля підніжжя Коледж-Хілл; тож, послуговуючись професійними методами і хімічними препаратами, цей талановитий реставратор одразу ж став до роботи. Старий Аса і його дружина вочевидь були стурбовані через цих дивних візитерів, тому їм належно відшкодували вторгнення у домашній побут.

День за днем тривала реставрація, і Чарльз Ворд з цікавістю оглядав лінії й тіні, що потроху проступали зі свого довгого забуття. Двайт почав знизу, тож, оскільки портрет зображав Кервена по коліна, то тривалий час не було видно обличчя. Тим часом виявилося, що він був худорлявим струнким чоловіком, одягненим у темно-синій сюртук, вишитий жилет, чорні парчеві бриджі та білі шовкові панчохи, що сидів у різьбленому кріслі перед вікном, за яким виднівся причал і кораблі. Коли відкрилася голова, то стало видно, що він носив охайну альбемарлову перуку[128], а його обличчя, тонке, спокійне й невиразне, здалося знайомим і Вордові, і художнику. Проте згодом реставратор і його замовник почали з подивом розглядати деталі цього тонкого блідого лиця і жахнулися, коли зрозуміли, який дивний жарт зіграла спадковість. Остання олійна ванна й останній рух леза повністю відкрили образ, який століттями був прихований, і тепер перед Чарльзом Декстером Вордом, який повсякчас жив минувшиною, постало його власне відображення в особі страшного прапрапрадіда.

Ворд привів батьків, аби показати, яку дивовижу він відкрив, і його батько одразу ж вирішив придбати портрет, хоч той і був намальований на вбудованій панелі. Схожість із юнаком вражала, незважаючи на те, що Кервен був зображений значно старшим; генетика ніби жартома створила майже точну копію Джозефа Кервена півтораста років потому. Пані Ворд зовсім не була схожа на свого предка, проте пригадала кількох родичів, які мали спільні риси з її сином та покійним Кервеном. Вона була не в захваті від цієї знахідки і радила чоловікові замість приносити портрет в дім, краще його спалити. Їй здалося, що в ньому було щось лиховісне — не лише в аурі, а й у самій схожості з Чарльзом. Проте пан Ворд був чоловік діловий і владний, володів великими текстильними фабриками у Ріверпойнті в долині Потаксета, а тому йому було байдуже до порожніх бабських балачок. Портрет його дуже вразив схожістю на сина, тож він вирішив, що його варто подарувати юнакові. Звісно, Чарльз охоче підтримав це рішення. За кілька днів пан Ворд знайшов власника будинку — приземкуватого чоловічка з пацючим обличчям і гортанною вимовою — і придбав цілий камін із панеллю, заплативши за нього доволі високу ціну, щоб уникнути потоку надокучливих спроб торгуватися.

Залишилося лише зняти панель і перенести її в дім Вордів, де вже велися приготування до її реставрації і встановлення над штучним електричним каміном у кабінеті Чарльза на третьому поверсі. Завданням Чарльза було контролювати цей процес, тож двадцять восьмого серпня він у супроводі двох досвідчених робітників з фірми декору Крукера навідався до будинку у завулку Олні, де вони акуратно зняли камін та панель з портретом і перенесли до своєї вантажівки. На тому місці зостався шматок відкритої цегляної кладки, а далі починався димохід, і в ньому юний Ворд знайшов сховок завбільшки десь із квадратний фут, який мав бути прямо за головою портрета. Зацікавившись тим, що могло там зберігатися, юнак заглянув усередину, де під товстим шаром пилюки й сажі знайшов якісь окремі пожовклі папери, грубий записник і кілька зотлілих клаптів тканини, в які, напевно, були загорнуті ці папери. Здмухнувши пилюку і попіл, він підняв записник і поглянув на жирний напис на обкладинці. Він добре знав цей почерк ще з Інституту Ессекса і прочитав заголовок: «Денник і Записник Джоз: Кервена, Джент., із Провіденських Плантацій, раніше із Салема».

Надзвичайно вражений своєю знахідкою, Ворд показав записник двом зацікавленим робітникам. Вони в один голос підтверджують походження і непідробність знахідки, і доктор Віллетт покладається на їхні свідчення, аби довести, що юнак ще не був божевільним, коли тільки почала проявлятися химерність його поведінки. Решта паперів були так само написані рукою Кервена, а один із них здавався особливо моторошним через напис: «Для Того, Хто Прийде Пізніше, і Як Йому Пройти Поза Час і Сфери». Інший був зашифрований; Ворд сподівався, що шифр збігався із тим, що він знайшов у Гатчинсона і з яким досі працював. Третій напис — тут він вельми втішився — виглядав як ключ до шифру; а четвертий і п’ятий поважно зверталися до «Едв: Гатчинсона, Зброєносця» та «Джедедаї Орна, Есквайра», «чи Їхнього Спадкоємця або Спадкоємців, або Тих, Хто Їх Представляє». Шостий, останній, називався: «Джозеф Кервен, його Житіє і Подорожі в роках 1678 по 1687: Куди Він Мандрував, Де Він Зостановлявся, Кого Він Бачив і Що Він Узнав».

3

Тут ми дійшли до моменту, від якого консервативніші психіатри починають відлік Чарльзового божевілля. Після своєї знахідки юнак одразу ж проглянув кілька сторінок із записника й рукописів, і те, що він там побачив, страшенно його вразило. Направду, показуючи заголовки робітникам, він ніби обачно закривав від них сам текст і був аж занадто схвильований, причому навряд чи від великої історичної чи генеалогічної цінності документів. Повернувшись додому, він розповів про свою знахідку майже зніяковіло, ніби хотів передати, наскільки вона була важливою, але не збирався її саму показувати. Він не показав батькам навіть заголовків, а лише сказав, що знайшов якісь документи, написані почерком Джозефа Кервена, «більшість зашифровані», які необхідно спочатку ретельно вивчити, перш ніж говорити про їхнє справжнє значення. Навряд чи він показав би їх робітникам, якби ті не виявили неабиякого зацікавлення. Поза сумнівом, він волів би уникнути цього, аби не змусити їх обговорювати його знахідку.

Ту ніч Чарльз Ворд просидів у своїй кімнаті за читанням знайденого записника й паперів, і ранок застав його за цим заняттям. Коли мати зайшла, щоб запитати, чи йому чогось треба, він наполіг, аби сніданок принесли йому нагору, і з’явився тільки після обіду, коли прийшли робітники встановлювати камін і портрет Кервена у його кабінеті. Наступну ніч він спав уривчасто, в одязі, а у перервах між сном гарячково бився над розгадкою шифру у рукописі. Вранці його мати побачила, що він працював з фотокопією шифру Гатчинсона, яку він їй раніше часто показував; та коли вона поцікавилася його успіхами, він відповів, що ключ Кервена не підходив. Того дня він облишив своє заняття і зачаровано спостерігав за чоловіками, які закінчували встановлювати портрет на дерев’яній панелі над електричним каміном, в якому, майже по-справжньому, горіло штучне поліно, і прилаштовували над ним полицю так, щоб виглядало, ніби там є димохід, проте щоб нічого не вибивалося із загального інтер’єру. Передню панель, на якій і був портрет, підпиляли і закріпили так, щоб за нею могла поміститися шафа. Після того, як робітники пішли геть, Чарльз повернувся до роботи у кабінеті і сидів там, позираючи то на шифр, то на портрет, який дивився на нього у відповідь, ніби дзеркало, що додає віку і повертає на століття назад.

Батьки