Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

символи надзвичайно важливі для остаточного розшифрування коду. Чарльз вірив, що Кервен хотів захистити свої таємниці, тому записував усю інформацію у такий дивний спосіб. Коли доктор Віллетт попросив дозволу поглянути на ці загадкові документи, Ворд здавався дуже незадоволеним і спробував замилити йому очі такими речами, як фотокопії шифру Гатчинсона та формули і діаграми Орна; та врешті-решт він показав лікареві частину справжніх знахідок, що стосувалися Кервена: «Денник і Записник», шифр (і зашифрований заголовок), а також послання «Для Того, Хто Прийде Пізніше» із формулами, і дозволив йому зазирнути всередину, оскільки там однак все було написано незрозумілими знаками.

Він також розгорнув щоденник на заздалегідь вибраній сторінці, на якій не було нічого надто важливого, і показав її Віллеттові як приклад почерку Кервена англійською мовою. Лікар уважно роздивився нерозбірливі вигадливі літери і відчув загальну ауру сімнадцятого століття, якою дихали і почерк, і стиль, хоча автор і дожив до вісімнадцятого століття, а також швидко упевнився в оригінальності документа. Сам текст був доволі банальним, і Віллетт пригадав лише один фрагмент:

«Сер. 16 Паздр[130]. 1754. Мій Шлюпъ Нездрімний Нині виправився з Льондона із XX новыми Мущинами найнятими в Індіях, Гішпанців з Мартиніку та ще 2 Голландцями з Суринаму. Голландці хочуть Здезертирувати через лихі Чутки про ці Справи, та я подбаю щоби намовити їх зостатися. для пана Найта Декстера із «Хлопчика з Книжкою» 120 Відрізів Камелоту, 100 Відрізів ріжного Камелоту Камвольного, 20 Відрізів синьої Баї, 100 Відрізів Шаржі Камвольної, 50 Відрізів Каламайки, по 300 Відрізів Чесучі та Сукна[131]. для пана Ґріна зі «Слона» 50 Ґалонових Імбриків[132], 20 Грілень, 15 Казанків, 10 пар Щипців Коптильних для пана Перріґо 1 Набір Швацький, для пана Найтінґейла 50 Стосів Бомаги Писальної першого Ґатунку. Промовляв САВАОФА троєжди минулої Ночі та Нічого не явилося. Мені треба більше взнати від пана Г. у Трансильванії, хоча його Трудно дістати ся, і ще більше дивно, що він не може навчити мене Те з чого так лепсько користав остатні сто літ. Симон не писав ці V. Неділь, та маю надію, що він невдовзі дасться чути».

Коли, дійшовши до цього місця, доктор Віллетт перегорнув сторінку, його різко зупинив Ворд, мало не вирвавши записника з рук. Усе, що лікар встиг побачити на новій сторінці, — це кілька коротких речень, проте вони, хоч як дивно, глибоко закарбувалися в його пам’яті. Там було написано: «Стих із Лібер-Дамнатуса промовляв V Здвижень і IV Ночі Всѣх Святих, тим-то маю Надію що Рѣч визріває у Вишніх Сферах. Вона прикличе Того, хто має Прийти, як я подбаю про те, аби він був, і він мыслитиме про речі Минувші та глядітиме крізь роки, тож мушу приготувати Персть чи Те, з чого її робити».

Віллетт більше нічого не побачив, але те, що він помітив, викликало неясний жах перед портретом Джозефа Кервена, який німо дивився з-над каміну. Пізніше він любив згадувати дивну гру фантазії, — бо його медична освіта давала йому підстави стверджувати, що це була справді лише фантазія, — нібито очі Кервена на портреті непомітно й невідривно слідкували за юним Чарльзом Вордом, коли той ходив по кімнаті. Перш ніж вийти, лікар зупинився і ближче оглянув картину, дивуючись схожості портрета з Чарльзом і намагаючись запам’ятати кожну рису таємничого безбарвного обличчя, аж до непомітного шраму чи то віспини на рівній брові над правим оком. Лікар вирішив, що Козмо Александер був художником, гідним Шотландії, батьківщини Реборна, і вчителем, гідним свого талановитого учня Ґілберта Стюарта.

Лікар запевнив Вордів, що психічне здоров’я Чарльза не викликає жодних побоювань, але що він, з іншого боку, займається дослідженнями, які можуть виявитися справді важливими, і його слова змусили їх бути поблажливими навіть тоді, коли у червні юнак відмовився вступати до коледжу. Він заявив, що займається вивченням значно важливіших і вартісніших речей, і висловив намір наступного року поїхати за кордон, щоб попрацювати з деякими недоступними в Америці джерелами. Батько-Ворд одразу відхилив друге бажання як абсурдне для вісімнадцятирічного юнака, проте змирився з його рішенням щодо університету; отож після не найуспішнішого випуску зі школи Мозеса Брауна на Чарльза очікували три роки посилених окультних досліджень та цвинтарних пошуків. Тепер за ним утвердилася слава дивака, і він ще менше бачився з друзями родини, аніж раніше, весь час проводячи за роботою і тільки зрідка виїжджаючи до інших міст, аби попрацювати із загадковими документами. Одного разу він вирушив на південь, щоб поговорити з дивним старим мулатом, який мешкав на болотах і про якого в газеті надрукували цікаву статтю. Потім якось він поїхав на пошуки невеличкого села в Адріондак[133], в якому, за переказами, здійснювалися якісь дивні обрядові церемонії. Та батьки все ще забороняли йому їхати у Старий Світ, куди він так прагнув.

Досягнувши повноліття у квітні 1923 року й отримавши невеликий спадок від свого діда по материнській лінії, Ворд нарешті вирішив податися у мандрівку до Європи, в яку його раніше не відпускали батьки. Він навіть не розповів про свій маршрут, лише сказав, що дослідження й пошуки приведуть його до багатьох місць, проте пообіцяв батькам писати регулярно і докладно. Коли вони зрозуміли, що його не вдасться переконати, то припинили опиратися і почали допомагати всім, чим могли; отож, у червні юнак відплив до Ліверпуля під прощальні благословення батька й матері, які провели його до Бостона і махали руками з пірсу Білої Зорі у Чарльзтауні, аж поки він не зник із поля зору. Незабаром листи сповістили про те, що він безпечно дістався острова і поселився у гарному районі на Ґрейт Рассел-стріт у Лондоні; там він збирався залишатися, уникаючи зустрічі з друзями родини, аж поки не дослідить всі джерела Британського музею з потрібного напряму. Він мало писав про своє повсякденне життя, бо не було особливо про що писати. Вивчення та дослідження займали увесь його час, і якось він згадав про лабораторію, яку облаштував в одній з кімнат. Те, що він нічого не розповідав про свої блукання у пошуках старовини чарівним середмістям з його манливими краєвидами куполів і шпилів, сплетіннями вулиць і алей, чиї містичні повороти й неочікувано відкриті простори дивують і ваблять водночас, його батьки сприйняли за добрий знак, вважаючи, що нові інтереси заполонили його розум.

У червні 1924 року короткий лист сповістив про його від’їзд до Парижа, куди він раніше раз чи двічі літав ознайомитися з матеріалами із Національної бібліотеки. Звідтоді три місяці поспіль Чарльз присилав тільки листівки зі зворотною адресою на вулиці Сен-Жак і згадував про спеціальні дослідження рідкісних рукописів у бібліотеці анонімного приватного колекціонера. Він уникав знайомих, і ніхто з туристів не привозив додому звісток про те, що з ним бачився. Тоді Чарльз замовк, й аж у жовтні Ворди отримали листівку з Праги, що в Чехословаччині, у якій Чарльз писав, що поїхав до цього давнього міста з потреби поговорити з одним дуже старим чоловіком, який вважався останнім володарем надзвичайно важливих середньовічних знань. Він дав зворотну адресу в Нойштадті і повідомив, що не збирається залишати міста до січня; після того він надіслав кілька листівок із Відня, розповідаючи, що проїжджає це місто на шляху до східніших регіонів, куди його запросив