Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Навис над нею, а в пам’яті виринали спогади знов і знов. Як же я її кохав, весь світ готовий був кинути до ніг. Але вона, безжально порвала моє серце на шматки.
— Не думав, що зустріну тебе, продажну погань, саме тут. Бачу ти час даремно не витрачаєш, нову жертву знайшла. Що, на батьківщині закінчилися вже кандидати? Невже, Віктор побачив твоє гниле нутро і викинув. Чи ти вчинила з ним так само, як і зі мною, свого часу? Розтоптала кохання, продажна брехлива шльондра.
Вона відштовхнула мене від себе і зарядила добрячого ляпаса. Її очі палали несамовитим гнівом.
— Більше ніколи не смій до мене наближатися і ображати. Це я брехлива і продажна? А як щодо тебе, Алексе? Ти білий і пушистий в нас, а твоя бурхлива і пристрасна ніч з Юлею, це так для різноманітності. Відразу побіг до неї, як тільки вона подзвонила.
При згадці про Юлю, мене неначе облили крижаною водою. Вона все знала і мовчала. А може згодом дізналася і вирішила себе виправдати.
Її очі повні болю, спалювали мене і метали вогнем. Мій погляд зачепився за браслет на руці, який я подарував так давно. Вона і досі його носить. Але навіщо?
— Про яке ти говориш кохання, Алексе? Якби ти дійсно кохав мене, ти б відразу зрозумів, що щось не так, але ж ні, ти вчинив, як справжній боягуз і втік за кордон на практику, про яку, до речі, не сказав мені ні слова. Бачу, твій батько добився свого, зробив з тебе бездушного циніка. Скажу тобі, ви один одного варті.
— Це ти мене зробила таким,своїм вчинком. Так, я був з Юлею тієї ночі.
Мені хотілося її вжалити болючіше.
По щоках Мел потекли сльози.
— Як же я вас всіх ненавиджу! Твого батька, Діму, а тебе, в першу чергу, як виявилося, ти з легкістю проміняв мене на іншу. Я всі ці роки, мучила себе докорами сумління, але тепер зрозуміла, що даремно. Ти не вартий жодної моєї пролитої сльозинки. Ніколи, чуєш, ніколи не наближайся до мене. Хто ви такі? Я тебе питаю, хто дав вам право вершити долю людей? Ненавиджу, як же я вас всіх ненавиджу!
Вона говорила все з таким болем і розчаруванням в голосі. Немов, це я зрадив нас, а не вона.
Меланія відчинила двері і швидко вибігла, а я стояв в ступорі, не розуміючи до чого тут мій батько з Дімою. Вийшов, щоб наздогнати її і спитати, але Мел вже не було в ресторані.
Вибіг на вулицю, але і там нікого. Я втомлено потер обличчя. Вибачився перед клієнтами, зіславшись на термінові справи, а сам поїхав додому. Сидіти з ними пропало бажання.
В мене з голови не виходили слова Мел. Що, як це батька причетний до нашого розлучення, а я не розібравшись, через свої ревнощі, сам все зруйнував?
Але вона сама мені зізналася, що виходить заміж за Віктора. Зі злості, мені хотілося все трощити. Як же це все мене дістало.
Чому так болить душа, кожне її сказане слово, як кинджал в груди.
Стільки часу пройшло, а я і досі пам'ятаю її гарячі і пристрасні поцілунки. Ніжні дотики рук, кожен стогін від моїх пестощів.
Шовковисте податливе тіло, яке плавилося і згорало від знемоги. Її аромат дурманив і збуджував щоразу моє тіло.
Як я хотів, пригорнути тендітне тіло Мел до себе. Впитися в солодкі губи і не відпускати від себе, ні на мить. Я і досі її кохаю, щоб розум не казав, а серце не обманиш. Як тільки побачив її очі, зрозумів, що нічого не пройшло.
Мене і досі тягне до неї. Меланія змінилася за три роки, її манера, погляд. Але і досі така рідна.
Від моїх слів про Юлю, в ній неначе щось надломилося. Остання ниточка, яка здавалося тримала нас, порвалася назавжди.
Стільки болю і відчаю, не здатна людина зіграти. Тай навіщо їй вдавати це тепер, коли ми один одному ніхто?
Я повинен розібратися, що сталося три роки тому. Намагатимусь завершити всі необхідні справи і поїду на батьківщину.
Перше, що зроблю, це спитаю батька, а потім і до всіх інших доберуся. З Юлею, той випадок, був не просто так. Невже я був таким ідіотом і не побачив головного?
Всі дні я працював без відпочинку. Тільки на сон і душ знаходив час. Хотілося якнайшвидше закінчити справи.
Мел весь час була зі мною, в моїх думках.
Через десять днів, я вирушив в Україну.
Взявши таксі, відразу поїхав до будинку мого батька. Зайшов у двір і не впізнав, все було занедбане. Мамин сад, який колись радував своєю красотою, буяв бур’янами.
Тільки одинока гойдалка поскрипувала в саду, від легкого вітру. Було відчуття, що тут ніхто вже дуже давно не живе і не доглядає за подвір'ям і будинком.
Підійшов до дверей, подзвонив кілька раз, але навкруги одна тишина. Вікна затягнуті товстими чорними шторами.
Заглянув у вікно в гараж, жодної машини, і сліду що вона там була.
— Ти хто такий і що шукаєш?
Від несподіванки, я мало не звалився з ящиків, які підклав, щоб заглянути у вікно.
— Це ви хто такі? Я взагалі то, шукаю батька, Юрія Івановича.
— Так він давно тут не живе. Мабуть вже рік , а може і більше. Я наглядаю за його будинком час від часу, а що і як, мені нічого не відомо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.