Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Залишаючись на своїй позиції, пом'якшую голос - це, між іншим, уже величезний крок назустріч.

- Ти розумниця. У тебе вийде.

Тільки Центуріон, звичайно ж, не цінує. Моя похвала і подальше заохочення її чомусь лише сильніше бісить.

- Пішов ти в дупу! - гарчить у відповідь.

Люто тягну повітря. Не виймаючи з кишень рук, штовхаю в її бік стегна і видаю звичне:

- Роздягайся.

Варя напружено витягується, сердито стискає щелепи і робить серію коротких шумних вдихів-видихів.

- Ти все вирішуєш через секс? - з її вуст це звучить образливо.

Інтонаціями Центуріон володіє не гірше за мене. Б'є з розмаху, в курсі. Але тримаюся. Найбільше її зачіпає, коли ігнор вмикаю. От нехай і отримує.

- Продихайся, - кидаю роздратовано, перш ніж схопитися за сигарети.

Ледве підпалюю, у спину прилітає дико-дивне запитання.

- Ти кохав її?

Почувши від неї слово, яке ми так старанно ігноруємо, давлюсь нікотином. Суть питання не відразу вловлюю. Доводиться буквально збирати по частинах. Бо мозок уперто концентрується лише на їбучому центрі фрази.

Обертаючись, дивлюся Любомировій в очі. Намагаюся зрозуміти причину цього розважливого контрнаступу.

Насамперед мене бісить, що Варя в принципі ввела це слово. Слідом те, що вона використовує його в прив'язці до третьої особи.

- Кого кохав?

- Карину свою. Кохав?

- Ні, не кохав.

Дивлюся їй в очі, не моргаючи. Вона у відповідь так само - безперервно рубає.

- А кого ти кохав?

- Нікого не кохав.

З якимось звірячим несамовитістю повторюємо і повторюємо їбуче слово, навіть там, де вже можна опустити.

- Батька? Маму? Навіть їх не кохав?

- Що ти робиш? - видихаю здавленим і хрипким шепотом. - Ти мене прикінчити, на хрін, вирішила? - насправді на одній звуковій хвилі рівно все це видаю. І без пауз так само тихо продовжую: - Мати слабо пам'ятаю. Батька - за що, блядь?

Варя зітхає. Витримує довгу мить, перш ніж рознести все остаточно. Я передбачаю. Мотаю головою, щоб зупинити її.

Мовчи. Не озвучуй.

Любомирова вперто віддзеркалює цей рух.

Озвучу.

Не відриваючи від неї погляду, гальмую дихалку, ніби це здатне врятувати...

- А мене за що? - мінує безжально. Підриває: - За що ти мене кохаєш?