read-books.club » Детективи » Дим і попіл, Абір Мукерджі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

30
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дим і попіл" автора Абір Мукерджі. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 69 70 71 ... 79
Перейти на сторінку:
до себе кілька зацікавлених поглядів. Знову відчув усю абсурдність ситуації: ці люди, народжені в рабстві, не мали нічого особисто проти мене, представника влади, яка зробила їх громадянами другого класу на власній землі. Я почувався б у більшій небезпеці, якби вирішив прогулятися по Вайтчепел-роуд у Лондоні в п’ятницю ввечері.

Я дістався підніжжя сцени й роззирнувся, видивляючись у морі облич Не Здавайся, і за кілька хвилин із полегшенням побачив, як він вигулькнув із натовпу і підібрався до мене.

— Знайшли батька? — запитав я.

— Так,— відповів він із кам’яним обличчям.— Він із моїм старшим братом.

— З тим, який вас не любить?

— Тепер мене ніхто не любить.

— Я так розумію, переконати їх піти не вдалося?

Не Здавайся кивнув.

— Ви казали їм про газ?

— Так. Вони не повірили. Запитали, де індійський терорист може дістати таку зброю і навіщо використовувати її там, де повно індійців.

— Ви зробили все, що могли,— запевнив я у відповідь і, щоб замаскувати порожнечу, яка стояла за цією фразою, запропонував йому сигарету. Він узяв і запалив свою, а тоді й мою.

— Сподіваюся, ваша зустріч із Таггартом була більш плідною,— сказав він, затягнувшись.

— А ви самі як вважаєте? — гмикнув я.— Скасувати прийом принца в ратуші не можна. Таггарт хотів улаштувати тут невеличку вечірку з вояками, але я його відмовив.

Не Здавайся зацікавлено покосився на мене.

— Чому?

— Це чудова нагода для Ґурунга випустити іприт, бо звинуватять нас.

— Отже, єдина надія — знайти його в натовпі?

Відповідати я не став, просто добряче затягнувся.

На дорозі, що прилягла до майдану, зупинилося кілька автомобілів. Перший — з відкритим верхом, водієм-індусом і трьома волонтерами Конгресу в хакі на задньому сидінні. За ним більше авто, чорне, з піднятим верхом і завішеними вікнами. Позаду — стара вантажівка з групою волонтерів. Автомобілі заїхали на тротуар і рушили до натовпу, зупинились біля сцени.

З першого вийшло троє пасажирів, двоє пішли до сцени, один — до авто з завішеними вікнами. З тих двох, що крокували до сцени, один здавався напрочуд знайомим. Жодної помилки — я бачив хлопчачу постать Дасового помічника в окулярах, Субхаша Боса.

— Що в біса він тут робить? — запитав я.— Як йому вдалося проїхати повз охорону?

— Гадаєте, що люди з бхованіпурського відділку встоять перед хабарем? — гмикнув Не Здавайся.

Я озирнувся на військових. Їхній командир, юний офіцер із засмаглим обличчям і лейтенантськими нашивками на плечах, нервував не менше за мене. Бос, як і Дас, перебував під домашнім арештом, і його присутність означала лише одне.

Волонтери Конгресу повистрибували з вантажівки і вишикувалися в ряд до сцени. Задні дверцята чорного автомобіля відчинилися, і з’явився Дас у бездоганно білому дхоті й накидці. Якщо на втечу Боса з-під домашнього арешту офіцери могли закрити очі, то непокора Даса — зовсім інше. Це могло коштувати їм заробітку, ще й загрожувало покаранням за невиконання обов’язків. Сумніваюся, що хтось із них виявився настільки дурним, щоб дозволити такому статися. Тож виникає питання: як старий прослизнув повз охорону? Але трохи подумавши, я дійшов висновку, що це не так уже й важко. Оселя у нього завбільшки з міський будинок, з такою ж кількістю входів та виходів. Можливо, і підвал є, поєднаний з іншими підвалами, як у похоронному бюро в Тангрі. Дас міг прослизнути просто попід ногами своїх тюремників.

Юний лейтенант на краю майдану не знав, що робити, і його нерішучість впливала на підлеглих. Я без надії сподівався, що пасажиром виявиться хтось інший, але в глибині душі знав, що це Дас, і раптом усвідомив, що від самого початку знав — з тієї хвилини, коли Таггарт викликав мене до свого кабінету кілька днів тому,— що саме цим справа й закінчиться. Що саме нам із Не Здавайся доведеться його заарештовувати. І я намагався уникнути цього сценарію; не заради себе — заради Не Здавайся. Для нього арешт людини, якому поклонялася вся Бенгалія, якого він називав дядьком, був випробуванням, до якого хлопець навряд чи був готовий.

Під захистом паркана з волонтерів Дас наблизився до сцени. Лейтенант і досі вагався.

— Ідіть звідси,— наказав я Не Здавайся.— Я мушу зупинити це, доки не стало гірше.

Він не відповів. Закляк, як статуя.

— Я мушу забрати Даса зі сцени, доки наші приятелі-вояки не накоїли дурниць. Вам не можна брати в цьому участь. Ідіть звідси! — повторив я з напором, сподіваючись, що мої слова виведуть його зі ступору.

Не Здавайся повільно похитав головою, як у трансі.

— Не можу, Семе. Не можу, доки Ґурунг десь тут.

Часу на дебати не було. Натомість я видав низку вишуканих фраз, наказав йому чекати, а сам почав проштовхуватися до сцени. Дас уже стояв у центрі, біля мікрофона, Бос лишився біля підніжжя сходинок. Коли я дістався платформи, з натовпу до мене полетіли глузливі вигуки, ніби я був лиходієм якоїсь дурнуватої пантоміми. Дас подивився на мене й усміхнувся.

— Прошу мене вибачити, капітане Віндгеме,— сказав він.— Я усвідомлюю, що спричинив вам проблеми. Сподіваюся, ви розумієте, що мої дії продиктовані моральною необхідністю, а не бажанням створювати вам ускладнення.

Я міг би відповісти, що й мої дії продиктовані моральною необхідністю, необхідністю упередити потенційне кровопролиття, яке змусить його самого та його ненасильницьких послідовників загинути найнасильницькою смертю, але сенсу в цьому не було.

— Містере Дасе,— заявив я,— ви заарештовані за порушення умов домашнього арешту. Я не можу дозволити вам звертатися до людей.

Мікрофон перед Дасом посилив мій голос, і з натовпу полетіли гучніші коментарі.

Дас поглянув на Боса, посміхнувся, знову перевів погляд на мене.

— Якщо ви заарештуєте мене, на моє місце прийде хтось інший,— драматично промовив він, і народ схвально заревів.

— Я заарештую будь-кого, хто звертатиметься з промовою,— сказав я.

Лейтенант і його вояки вже наблизились до сцени, і він у супроводі двох підлеглих почав підніматися сходами.

— Візьміть цього чоловіка під арешт,— наказав я.— Простежте, щоб із ним нічого не сталося.

Лейтенант, може, і гадки не мав, хто я такий, але радісно, навіть із задоволенням, підкорився моєму наказу.

Дас витягнув руки, як в’язень, на якого надягають кайдани. Натовп загомонів гучніше.

— Кайданок не потрібно,— сказав я лейтенанту.

Під какофонію вигуків із лан своїх прихильників Дас спустився сходами й пішов до солдатів. Я повернувся туди, де чекав Не Здавайся. Минаючи

1 ... 69 70 71 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дим і попіл, Абір Мукерджі"