read-books.club » Детективи » Дим і попіл, Абір Мукерджі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

21
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дим і попіл" автора Абір Мукерджі. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Дим і попіл, Абір Мукерджі» була написана автором - Абір Мукерджі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Детективи".
Поділитися книгою "Дим і попіл, Абір Мукерджі" в соціальних мережах: 

Ще ніколи раніше капітан поліції Віндгем не вплутувався в настільки неприємну історію. Ще ніколи раніше його кар’єра не висіла на такій тонкій волосинці. А все чому? Тому що опій — це не на добре. Щоб усвідомити це по-справжньому, капітану доведеться чимало постаратися. Саме йому і сержанту Банерджі доручать розслідування двох загадкових убивств та убезпечення візиту принца Уельського, який вирішив зустріти Різдво 1921 року в Калькутті. Звісно, ці двоє з усім упораються, адже на них чекають нові неймовірні пригоди...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 79
Перейти на сторінку:

Абір Мухерджі

Дим і попіл

Мамі

Сподіваюся, це компенсує те, що я не став лікарем

Не забудь, що твоє мистецтво народилося як жертва на вівтарі Вітчизни.

Сваллі Вівекананда

Один

21 грудня 1920 р.

найти труп у похоронному бюро не така вже й дивина. От тільки нечасто вони доходять до дверей власним ходом. Цю мить варто було б посмакувати, але часу у мене було обмаль, враховуючи, що я рятував своє життя.

Бухнув постріл, і повз мене пролетіла куля, влучивши в абсолютно безневинний дах пральні. Мої переслідувачі — колеги-офіцери з Імперської поліції — наосліп палили в ніч. Це не означає, що наступного раунду їм не пощастить, і хоча помирати я не боявся, «вбитий у спину під час спроби втекти» — не зовсім та епітафія, яку хотілося б мати на своєму надгробку.

Тож я і біг, в опійному тумані, по дахах сплячого китайського кварталу, ковзаючи на побитій черепиці, збиваючи її на землю, перестрибуючи з даху на дах, доки нарешті не знайшов притулок у затіненій щілині під карнизом низького муру, що відділяв один будинок від іншого.

Офіцери наблизилися, і я спробував затамувати подих, слухаючи, як вони перегукуються; голоси їхні тонули в темряві. Судячи з уривків розмови, вони розділилися і, схоже, опинилися на певній відстані один від одного. Добре. Це означає, що вони навпомацки блукають у темряві так само всліпу, як і я, і тепер мій найкращий шанс утекти — лежати тут тихо і нерухомо.

Якщо мене впіймають, не оминути доволі незручних запитань, на які я волів би не відповідати, як-от: що це я роблю в Тангрі[1] посеред ночі, весь просякнутий запахом опію і заплямований чиєюсь кров’ю. Та ще й із серповидним ножем у руці. Його наявність також важко буде пояснити.

Піт і кров випаровувалися, мене пройняв мороз. Грудень видався холодним, принаймні за калькуттськими мірками.

Уривки фраз затихли вдалині. Не схоже, щоб вони аж так палко бажали мене впіймати. І я їх не звинувачую. Вони мали такі самі шанси зірватися з краю даху, як і впіймати мене; і, враховуючи події останніх кількох місяців, я сумнівався, що їхній моральний дух був на високому рівні. Навіщо ризикувати шиєю та ганятися дахами за тінню, якщо ніхто за це не подякує? Ну ж бо, повертайте назад! Але вони слухняно тицяли в темряву прикладами своїх гвинтівок і бамбуковими палицями, як ті сліпі, що переходять дорогу.

Ритмічне постукування з одного боку стало гучнішим, наближаючись до мене. Я оцінив, які варіанти маю, чи то пак, мав би, якби був здатен міркувати. Тікати — не вихід, чоловік озброєний і, судячи зі звуку, підійшов так близько, що навіть у темряві йому буде неважко підстрелити мене. Позбавити його життя — також не найкраща думка. Лезо я маю, але навряд чи зможу замахнутися ним на свого колегу-офіцера, та й у будь-якому разі зовсім близько троє інших офіцерів, тож надія утекти від них зів’яла швидше, ніж квітка маку на заході сонця.

Тон постукування змінився, удари по тонкому бетонному карнизу у мене над головою набули відлуння порожнечі. Наразі чоловік стояв просто наді мною. Він також завважив, що цегла заспівала по-іншому, і завмер. Постукав по карнизу рушницею, а тоді зістрибнув. Я заплющив очі, очікуючи неминучого, аж тут пролунав голос. І я його упізнав.

— Гаразд, хлопці, годі. Повертаймось.

Чоботи розвернулися за наказом, довгу секунду постояли на місці, а тоді полізли назад на карниз. Покрокували геть, і я видихнув, а тоді провів рукою, досі липкою від крові, по обличчю.

Голоси затихли, і на дахах знову запанувала тиша. Минуло кілька хвилин, і з вулиці внизу долетіли крики — англійською, бенгальською, китайською, а потім завелися двигуни вантажівок. Я лишався там, де стояв, здригаючись у тісноті своєї щілини, і намагався осмислити те, що сталося.

Ніч почалася цілком нормально, хоча нормально, правду кажучи, термін відносний. У будь-якому разі, не схоже, щоб сьогоднішня ніч відрізнялась від будь-якої іншої, коли я навідувався до опійного притону, яких у китайському кварталі хоч греблю гати. Зі своєї квартири на Премчанд-Борал-стрит я рушив на південь до Тангри одним зі своїх кружних маршрутів, до притону, який, за моїм переконанням, не відвідував щонайменше місяць. Він розташувався у підвалі однієї з хитких халуп, і спускатися до нього потрібно було мокрими сходами під похоронною конторою, від якої так і тхнуло формальдегідом і близькістю смерті. Один із моїх улюблених, і не завдяки якості опію, такого ж поганого, як і деінде в місті — одна частина опію на три частини чорт зна-чого,— а завдяки ледь відчутному готичному духу, що випромінювало це місце. Калькуттський опій найліпше курити на десять футів під пів дюжиною мертвих тіл.

Прийшов я десь після опівночі, і дверник, схоже, здивувався, побачивши мене. Я його не звинувачую, хоча його вразило явно не моє тремтіння — у ці двері входило чимало клієнтів з такими ж симптомами. Дивиною радше був колір моєї шкіри. Побачити англійця у Тангрі ще рік тому не було аж такою визначною подією, та за минулі дванадцять місяців багато чого змінилося. Останнім часом, коли сил поліції не вистачало для того, щоб підтримувати порядок за межами рафінованих будівель Білого міста, зустріти сагиба[2] й у Калькутті після темряви було майже неможливо. На щастя, у цій частині міста економіка й досі переважала над питаннями раси і політики, тож після того, як я віялом розгорнув паперові рупії, мене без зайвої метушні впустили й провели вниз, до підвалу.

Перша затяжка з першої ж люльки стала справжнім полегшенням, ніби лихоманка спала. Після другої люльки зупинилося тремтіння, а після третьої заспокоїлися нерви. Я замовив четверту. Якщо перші три були лікарським засобом, наступна мусила принести задоволення, відкривши мені шлях до того, що бенгальці називають нірбон — нірваною. Голова моя покоїлася на подушці з білої порцеляни, усі мої чуття накрило оксамитовим покривалом. Тут і почалися проблеми.

За тисячу миль від мене долинали звуки: уривчасті й незрозумілі, вони ставали дедалі гучнішими, пронизуючи туман мого ступору. Я заплющив очі, щоб

1 2 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дим і попіл, Абір Мукерджі"