Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

— Ти не повіриш, що зробив цей пихатий індик!

Саме з такими словами Сільсія увійшла до кімнати де на неї вже чекала Татіра, знуджено кружляючись на кріслі.

Кімната Аберхат де вікна майже в зріст стіни, виходила прямо на задній дворик, слугуючи накриттям для літньої тераси. Саме розташування дозволяло Сільсії бути ізольованою від першого поверху де була крамниця, як і решти кімнат на другому поверху. Батько особисто обрав дерево для меблів, дозволяючи доньці обирати дизайн та палітру кімнати. Матір звісно покривила душею, коли донька обрала мінімалістичний стиль із темних відтінків в поєднані із білим, але не стала втручатися. Тож останні шість років Сільсія насолоджувалася: білосніжною стелею де кристали світла були вбудованими; широкою шафою із модрини в темно-бурштиновому кольорі; ліжком із чорного дуба та шовковим балдахіном кольору мокрого асфальту. М’які крісла, письмовий стіл, широкий стелаж з домашньою бібліотекою  та балкон – Сільсія обожнювала свою кімнату, яку облаштувала сама.

Ліниво плюхнувшись в сусіднє крісло, вона дістала з внутрішньої кишені дві скляні пробірки розміром не більше десяти сантиметрів.

— «Жодного алкоголю» — хіба це не твої слова?! — Олавей широко всміхнулася, ловлячи кинуту пробірку прямо їй в руки.

— Твоя мама взагалі-то додає горіхово-карамельний лікер до випічки та кави. Він майже безалкогольний, — заперечила Аберхат. — І взагалі-то я хотіла трішки попліткувати й хоча б комусь висловити своє обурення! Лікер нам просто необхідний!

— І що зробив капрал Уайт цього разу?

Брови Сільсії поповзли вгору, невинно вона кілька разів кліпнула віями, складаючи  губи бантиком, а після лукаво посміхнулася.

— Чому відразу Роувен?

— А хто ж іще може тебе так хвилювати?

— Він не хвилює мене! Аніскілечки!

— Авжеж, — закотила очі Татіра, цокнувши язиком. Вона відкрила пробірку із лікером, провила вказівним пальцем в повітрі малюючи руну. Скло пробірок ледь вкрилося інеєм, і тільки після цього обоє дівчат зробили ковток. Напій не перевищував одинадцяти градусів алкоголю, мав приємну тягучу консистенцію, і зовсім не гірчив. Для Олавей це був чи не єдиний напій, який вона могла вживати в чистому вигляді. — Так що зробив капрал?

Сільсія обурено видихнула холодне повітря з рота, так майже завжди було після чаклування Татіри з алкоголем.

— Пам'ятаєш я тобі розповідала про брехливого засранця за гральним столом в «Чорному діаманті»? — дочекавшись коли Татіра впевнено кивне головою, Сільсія продовжила: — він виявився бісовим професором! Професором академії!  

— Ти обікрала професора академії? — охнула Олавей.

— Там всі махлювали! Нікого я не обкрадала, — твердо заявила Аберхат. — Я хоча б це робила не демонстративно. Цьому професору не пощастило тільки в тому, що я виявилася хитрішою за нього от і все. Але цей пихатий індик…

— Тобто капрал Уайт?

— Так, — Сільсія зробила ще один ковток, —  він навмисне мене відіслав до нього.

— Тобто? — Олавей піддалась вперед, приголомшливо очікуючи продовження.

— Роувен відіслав мене допомагати цьому професору Дукенсу, чудо знаючи яка в нас сталася ситуація. Нащо тоді було рятувати… — Сільсія змовкла обдумуючи власні слова. — Ось же ж клятий змій! Він що навмисне похизувався перед іншими гостями «Чорного діаманту»?! Овечка у вовчій шкурі! — Сільсія допила залишки лікеру, пихтячи від обурення.

Татіра тільки розсміялася голосно, щиро.

— Подруго та він тебе розвів, — не переставала сміятися Татіра. — Провчив самим простим способом яким лише можна. Це явно твоє покарання за пролитий шоколад, і за спробу викрасти його іменну табличку, — не вгамовувалася сміятися Татіра.

— Він ще не знає з ким зв’язався! — Сільсія зігнула руку в лікті й міцно стиснула в кулак. Легкі, напівпрозорі тіні з’явилися навколо її руки, а у волоссі показалися срібні пасма. — Я…

— Заспокой свої таланти, — перебила її Татіра. — Те, що він зробив навіть поруч не стоїть з тим, що вчинила ти. Додумалась же, викрасти табличку й принизити на очах підлеглих самого капрала. Він міг тебе на кілька днів кинути до в’язниці, і це щонайменше з його можливостей.

— Тут ти права, — темперамент не охолов Сільсії, хоча вона визнала правоту подруги, — і все ж, як він посмів?!

— Здається він тобі запав в душу?

— Нічого не запав! Окрім зовнішності там й западати немає на що!

— Та невже?! — Татіра відкинулася на спинку крісла, уважно дивлячись на подругу в якої з’явився рум’янець на щоках. — Я думала він добре цілується.

— Таті! — скрикнула обурено Сільсія, в якої почервоніли кінчики вух. — Ти обіцяла не згадувати про це!

— Та перестань, решта лише мріяти можуть про поцілунок із капралом Роувеном Уайтом, а тобі дісталося це задарма, — в неї знову вирвався гортанний сміх. — До речі, ти отримала? — Олавей дістала зігнуте запрошення з кишені.

— Так, — Сільсія продемонструвала своє запрошення, перед цим також дістав з кишені. — Для тебе це чудова можливість Таті. Для мене ж в чергове впевнитися в своїй нікчемності.