Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ГЕРМАН
Він залишив речі біля її дверей. Хотілося увірватись в середину, схопити її за плечі й трясти доти, доки вона не стане такою як раніше. Не стане його Вірою, його ніжною квіточкою.
Стримався. Просто постукав і зник у порталі. Немає сил дивитись на неї. Чи повірив він їй? Важко сказати. Перед ним тепер була ніби зовсім інша людина. Холодна і безжальна. Невже він був настільки сліпим у своїх почуттях, що не помічав її істинного відношення до нього? Невже людина може настільки ненавидіти, щоб терпіти когось для подальшої помсти? Як можна так вдавати почуття?
Герман відкрив подарований батьком на повноліття колекційний віскі й налив собі у келих, падаючи без сил на диван. Хлопець дуже рідко вживав алкоголь. А все тому, що часті змагання з Лабіринтів, плюс тренування не дозволяли як слід розслабитись. Декілька келихів на черговій вечірці й все, бо ж тренування ніхто не скасовував. А там треба ясний і не затуманений розум в першу чергу. Інакше одна помилка і якесь з чудовиськ пообідає твоєю ногою.
Конкретно це віскі він тримав для особливого випадку. Вже за два тижні відбудеться щорічний імперський турнір з лабіринтів. Де будуть брати участь усі академії країни.
Ця перемога була особливо важливою для хлопця, адже це було останнє змагання за його участі. Останній його рік навчання. На турнірі будуть присутні вищі чиновники. Лабіринти це не просто якась там небезпечна гра. Це перш за все імітація бою із чудовиськами з нижніх світів.
Він хотів зробити собі кар'єру військового бойового мага. Мріяв про відрядження до проривів. І як він буде нищити цих тварюк там. А потім керувати цілим підрозділом.
Хотілося хлопцеві досягти чогось самому, без протекції родини. А саме у лави військових бойових магів не можливо потрапити інакше, як через власну силу та талант.
Герман планував перемогу своєї команди на турнірі й планував влаштувати потім гучну вечірку та нарешті спробувати подарунок батька.
А тепер вже було все одно. Нічого не важливо. Ані турнір, ані перемога. Байдуже. Йому хотілося забутись, потонути у тому віскі, щоб не чути у своїй голові її голос. І ці убивчі слова. “Інструмент”, “Кохаю Арія”, “Я ніколи й нічого до тебе не відчувала, окрім ненависті”, “Думаю, що на цьому ліжку нам буде дуже добре”.
Тріск скла і Герман тільки тепер помічає, що розчавив келих з віскі у руці, так і не відпивши з нього. Він як зачарований дивиться на свою руку, з якої стікає кров від порізів, змішана з пекучим напоєм. Бойовик вирішує не псувати посуд та просто відпиває з пляшки. Алкоголь відразу спалює його горлянку і в хлопця перехоплює подих. Але це саме те, що він хотів. Миттєвий біль дає йому зрозуміти, що він ще живий, що він існує.
Як все це усвідомити? Як прийняти? Як все забути? Сьогодні він мав вихід. Пляшка хорошого віскі на голодний шлунок це якраз те що треба, щоб відключити всі можливі думки.
– Як же ти міг так влипнути? – прохрипів він сам до себе і хильнув наступний спасенний ковток.
Сьогодні він просто забудеться в пекучій рідині цієї пляшки. А завтра… Завтра він почне шукати відповіді на свої питання. Вона брехала. І це безспірний факт. Тепер би точно зрозуміти коли вона йому брехала. Коли була з ним чи коли сьогодні безсоромно і нахабно плювала йому в душу.
Серце й досі впевнене, що вона брехала сьогодні. А розум… Розуму треба доводи та підтвердження. Розуму треба копати. Перетрусити кожен спогад, розібрати кожен їхній діалог, пригадати кожну розмову. Це все він обов'язково зробить, бо просто не зможе далі жити, маючи хоч маленький сумнів у правдивості її сьогоднішніх слів. Зробить… Але не сьогодні. Надто боляче, надто нестерпно боляче…
ЕЛЬВІРА
Дві години. Я дозволила собі страждати рівно дві години. Більше не можна. Треба зібратись з силами і йти до ректора, інакше він подумає що я порушила обіцянку. Я не можу так ризикувати.
Піднялася. Пішла до дверей. За ними стояли всі мої речі. Занесла їх у кімнату і знайшла в косметичці крем власного приготування від мілких поранень. Намастила ним свої покусані до крові руки. Швидко не загоїться, але боліти буде менше і кровити перестане.
Потім переодяглася. Вділа темну спідницю і кофтину з довгими рукавами. Вони закрили сліди моєї істерики. Волосся чесала довго. Воно було дуже скуйовджене і не піддавалось навіть магічній щітці з ефектом розрівняння (подарунок Віккі), але я вперто продовжувала дерти його, відчуваючи як болить шкіра голови й все-таки змогла розчесати та зв'язати його у хвіст.
Залишилось найважче – очі. Припухлість я ще могла прибрати завдяки подарунку Міли – спеціальній масці для очей, що знімала запалення та почервоніння за декілька хвилин. А от що робити з судинами, які полопали безпосередньо в кожному оці та утворили червону, дуже помітну, сітку. Я не мала крапель, щоб це прибрати. Я раніше не мала таких ситуацій. Тому залишила очі такими, як вони були, прибравши тільки припухлість і почервоніння навколо них.
Яка вже тепер різниця, помітить щось Арій чи ні. Головне, що я прийду і буду робити все, що він накаже. Сьогодні навчання пропустила, але завтра я вже буду робити просто все можливе, щоб як можна скоріше закінчити цю муку і звільнити Ніну.
Його секретаря на місці не було, тому я відразу пішла до кабінету. Постукала, маючи боягузливу таку надію – раптом там його не буде і мені не доведеться його сьогодні бачити. Але він відгукнувся, дозволяючи пройти в середину.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра», після закриття браузера.